Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Твой»[960].
Визнання Віри Устимівни вразило Коцюбинського. Його люблять, отже, з цим треба рахуватися. Адже любов до нього — серйозний арґумент.
Коцюбинський дещо патетично називає свою ситуацію конфліктом між обов’язком і почуттям. Для нього найголовніший персонаж цієї ситуації, її центр — він сам. Це він переживає душевну драму. Це він страждає. Однак рішення про те, що робити далі (сам він не здатний до дії) має прийняти хтось інший. Перед цим фактом він ставить Аплаксіну.
Її перший імпульс — розірвати ці стосунки, які тепер стали безперспективними. Однак Коцюбинський засипає її листами, в яких описує свої страждання, своє горе, апатію, втому, нарешті, свою фізичну хворобу. Він наголошує не на любові, а на дружбі. Як друг Аплаксіна не може його покинути в тяжку хвилину. Врешті, його ламентації зробили своє. Все залишається по-старому, за винятком одного — перспектива спільного життя з Олександрою Аплаксіною більше не обговорюється. Натомість часто обговорюються питання конспірації. Як, наприклад, передавати листи, щоб їх не перехопила дружина. Дарунки, куплені в Італії, Коцюбинський посилає посилкою з Києва на ім’я подруги Аплаксіної. Водночас він же дратується їхньою «обережністю» під час побачень і наполягає, щоб Аплаксіна поселилася сама, і тоді вони б могли вільно зустрічатися в неї вдома.
Що ж до дружини, то можна припустити, що Коцюбинський переконав її ще в 1908 р., що його стосунки з Аплаксіною припинені. Принаймні в листах з Капрі і з подорожей по Європі він посилає Вірі поцілунки, сумує з приводу того, що вона не може бути з ним; ті ж самі слова, тільки у дещо палкішій формі, він адресує і до Олександри Аплаксіної.
Тут я переходжу до найцікавішої і найпарадоксальнішої частини спадщини Коцюбинського — його листування з дружиною Вірою Дейшею та подругою Олександрою Аплаксіною.
Отже, знову повертаюся до Віри Дейші — дружини. Листи до Віри, хоч і мали ще до їхнього одруження «ділову частину» (що купити або продати, прислати чи не прислати), у своїй любовній частині дуже схожі на майбутні листи до Аплаксіної. І в формах звертання («моя голубко», «моя дитиночко»), і в любовному дискурсі. Стосовно обох він бере на себе роль патріарха-батька, найчастіше звертаючись «детка» до Олександри і «дитиночко» до Віри. Хоча насправді виявляє інфантилізм у стосунках із обома.
Любовні листи до Віри — ескіз майбутніх листів до Олександри. У другому випадку дуже часто розвиваються риторичні моделі, розпочаті в першому. Схожість листів до обох жінок в деяких випадках просто феноменальна.
Наприклад, лист до Віри від 4 жовтня 1896 р. починається так: «Добридень тобі, моя ясочко! Чи добре виспалась? Дай твої устоньки, очки, бровенята. Цілую без ліку…» (5, 79). А ось початок одного з листів до Олександри 1906 р.: «Доброе утро, Шурочка. Дай губки. А теперь глазки. Целую…»[961] Що ж до запитання: «Як спала?», то воно зустрічається в дуже багатьох листах. Тема «ти мені снилась» — так само найпопулярніша в обох випадках.
Весь любовний дискурс листів до Віри, по-перше, обмежений, по-друге, штучний, псевдолітературний, переповнений пестливими словами, де почуття втілене в зменшувальних суфіксах, як-от: «коханнячко моє гаряче» або «моє серденяточко», «моє щастячко». Загалом любовний дискурс в українській літературі на цей час вироблений слабо. Власне, листи Коцюбинського — перша спроба висловити почуття, адресовані конкретним людям. Однак за манерою вони нагадують скоріше пасажі з народницьких повістей Квітки-Основ’яненка. Він цитує вірш Грабовського (переспів вірша Бенедиктова):
Стиль власних признань Коцюбинського позначений такого роду літературщиною. В російському варіанті, в листах до Олександри, це вдається дещо краще: його почуття сильніші, нарешті, існувала певна російська традиція говорити про почуття, якої ще, по суті, не було в українській культурі.
У 1896-му, в рік їхнього одруження, у листах Коцюбинського до дружини з Криму, де він працював у філоксерній комісії, починаються реґулярні звіти про їжу. Віра символізує комфорт родинного життя, а їжа — комфорт його нового стану і певну сексуальну вдоволеність. Лист до Віри 13 жовтня 1896 р: «Сонечко ти моє! Ти мені світиш і грієш. Твої листи для мене — половина життя. От і нині дістав листа од тебе… Я мало не з’їв твого листа, таким він був мені солодким, а найпаче від грушової підливки. Ай, ті груші: побились, потовклись та напустили такого соку, що лист твій та бонзині[962] книжки як душенина упріли в тому сокові. На превелику силу одліпив я його від коробки і тільки що розклав на столі, щоб хоч місцями прочитати, коли знов лихо: оси зачули, що прийшов лист од Віри, і роєм назлітались його читати» (5, 92). Лист од Віри до Алушти був вкладений у посилку з грушами та яблуками. І, хоч вони потовклися й погнили в дорозі, він дякує за цю солодку посилку, яка видалася йому такою смачною. Коцюбинський, як показують його перші листи до дружини, цінував добру їжу, і ця їжа, за народним українським прислів’ям, була шляхом до його серця. Задоволення від смачної їжі й еротичне збудження зливалися в одне солодке почуття, яке певний час визначало його життя в ролі молодого чоловіка.
960
Там само. — С. 95.
961
Там само. — С. 12.
962
Йдеться про одного з працівників філоксерної комісії.