Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Цей успіх німецької протитанкової артилерії Йоганн міг повністю приписати своїм заслугам, бо особливо ретельно підготував групу для цієї операції і через його старання розвідник-ходок дістав креслення танка і рецептуру сталі.
А при звільненні нашими військами Ростова німецькі танкісти в дуельній битві з радянськими танками мали серйозні втрати.
Лансдорф давно шукав можливості перейти із «штабу Валі» в Берлін, бо вважав, що там знайде ефективніше і безпечніше застосування своїх здібностей. Тому приїзд Горфельда був йому вигідний: через нього він вирішив нагадати про себе Гіммлерові, сподіваючись, що той, можливо, вважатиме своєчасним повернути його туди, де зараз робиться політика.
Йоганн виконував покладені на нього обов'язки з неухильною точністю, яка відповідала чіткому стилю роботи всього абверівського апарату. За цей час обстановка на фронтах стала такою несприятливою для вермахту, що недавні відчутні втрати в Росії не можна було вже надолужити. Наростало незадоволення серед союзників Німеччини. Від бомбардування руйнувалося все більше німецьких міст. Однак Йоганн здивовано спостерігав, що, незважаючи на все це, співробітники «штабу Валі» поводять себе так, ніби сам плин часу і дух його не підвладні ніяким зовнішнім впливам.
Які б не відбувалися бурі на безмежному океані фронту, острівець «штабу Валі», гарнізон його жив по раз і назавжди всталеному розпорядку, і люди мислили так само, як і рік тому. Тут вважалося за доблесть, якимсь особливим шиком ігнорувати все, що стосувалося прямих службових обов'язків.
І коли слідчі з третього відділу «штабу Валі» в перші дні війни, вербуючи в концтаборах в'язнів, з механічною точністю доводили їм, чому Німеччина стане володаркою світу, а Радянський Союз розпадеться під ударами доблесних сил вермахту, то й тепер вони з тією самою механічною точністю повторювали стару аргументацію, не намагаючись ні на йоту пристосувати її до зміненої обстановки.
Спочатку Йоганн мало не помилився, вважаючи цю механічну аргументацію витвором пропагандистської догматики, приписуючи її чиновницькому безініціативному педантизму. Але потім він зрозумів, що справа тут набагато складніша і коріння слід шукати в тому грунті, який живив стиль і дух імперії.
Поразка на Східному фронті викликала ще більшу активність всіх карних і розшукних служб рейху, скерованих проти самих німців.
Тому навіть співробітники абверу — довірені люди імперії — не намагалися «опрацьовувати» агентуру відповідно до змін в обстановці. Адже самий факт констатації співробітником абверу змін обстановки на Східному фронті міг обернутися свідченням невіри в перемогу. А за цей злочин, як і за найменші сумніви в непогрішимості фюрера жорстоко карали.
І коли дещо й змінилося в поведінці рядових співробітників «штабу Валі», то помітно це було лише в тому, що тепер вони публічно, з показною пристрастю змагалися між собою у виявленні відданості фюророві і передбаченні перемоги в якнайскоріший строк. Але коли ці люди, що давно пристосувались один до одного, розробляли план операції для чергової групи, яку засилали в радянський тил, вони працювали надзвичайно старанно, намагаючись все передбачити. І Вайс розумів, як тепер важко, точніше, майже неможливо. було б розгадати такі операції, коли б він вчасно не розставив у багатьох ланках штабної роботи «Валі» своїх людей.
Навіть у шевській майстерні у Вайса була своя людина. І підківку на каблук до трофейного радянського кирзового чобота він прибивав під певним кутом, щоб слід цього чобота був для радянського слідопита-контррозвідника доказом того, що тут проходив злочинець.
З допомогою невдахи курсанта — в'язня № 740014 — Вайсові вдалося знайти вірних людей серед тих, що прокладали траншеї для телефонного кабеля до однієї з ставок на Східному фронті. Вони зробили підкоп під цей кабель, спорудили щось схоже на бліндаж, де, як у могилі, обкладеній дерном, довгий час переховувався наш зв'язковий, закинений сюди для того, щоб підключати свій апарат до кабеля, що з'єднує ставку на фронті з рейхсканцелярією в Берліні.
Але кожний свій крок, слово, вчинок Йоганн тепер, як ніколи раніше, мусив особливо ретельно контролювати в складній атмосфері стеження й недовіри, яка так відчутно нависла над головами всіх німців без винятку. Навіть тих, хто мав особливі заслуги перед рейхом і раніше не раз виявляв сміливість, коли доводилося власноручно застосовувати найвигадливіші способи швидкої ліквідації людей. Тепер навіть такі «майстри» своєї справи втрачали самовладання і не могли приховати, як тремтять у них руки, коли хтось із їхніх-таки співробітників уїдливо запитував: