Війна і мир 3-4

— Si vous comp tez sur la soupe du soir, vous venez trop tard[417], — сказав зі стриманим сміхом голос з-за багаття.

Долохов відповів, що вони ситі і що їм треба вночі ж таки їхати далі.

Він віддав коней солдатові, який мішав, у казанку, і навпочіпки присів біля вогнища поруч з офіцером з довгою шиєю. Цей офіцер, не зводячи очей, дивився на Долохова і перепитав його ще раз, якого він полку. Долохов не відповів, наче не чув запитання, і, закурюючи французьку люльку, яку він вийняв з кишені, питав офіцерів про те, в якій мірі дорога перед ними безпечна щодо козаків.

— Les brigands sent partout[418], — відповів офіцер з-за багаття.

Долохов сказав, що козаки небезпечні тільки для таких відсталих, як він з товаришем, а що на більші загони козаки, певне, не сміють нападати, додав він запитально. Ніхто нічого не відповів.

«Ну, тепер він поїде», — кожної хвилини думав Петя, стоячи перед багаттям і слухаючи його розмову.

Та Долохов почав знову ту ж розмову і прямо став розпитувати, скільки в них людей у батальйоні, скільки батальйонів, скільки полонених. Питаючи про полонених росіян, що були при їхньому загоні, Долохов сказав:

— La vilaine affaire de trainer ces cadavres après soi. Vaud-rait mieux fusilier cette canaille[419], — і голосно засміявся таким чудним сміхом, що Петі здалося, французи зараз викриють обман, і він мимоволі відступив на крок від багаття. Ніхто не відповів на слова і сміх Долохова, і французький офіцер, якого не видно було (він лежав, загорнувшись у шинель), підвівся і прошептав щось товаришеві. Долохов встав і гукнув солдата з кіньми.