Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Еге ж, — відповіла Рея, неприємно всміхаючись. — Але він не завадить кулі забрати твою душу, якщо вона цього захоче. Не думай, що перехитруєш її. — Вона скинула оком на інших двох, і її погляд спинився на Рейнолдзі. — У моєму сараї є візок і пара сірих козлів. — Вона зверталася до Рейнолдза, але не зводила очей з кристала… і Джонас відчув, що і йому самому нестерпно хочеться в нього зазирнути.
— Не тобі мене вчити, — огризнувся Рейнолдз.
— Їй ні, а от мені можна, — Джонас зиркнув на кристал, водночас боячись і жадаючи побачити в глибині рожеву іскру життя. Нічого. Холодний і темний. Він змусив себе перевести погляд на Рейнолдза. — Іди по візок.
Дзижчання мух Рейнолдз почув ще на порозі перекособочених дверей хліва, і одразу збагнув, що Реїні козли більше ніколи не возитимуть жодних візків. Вони лежали в своєму стійлі, розпухлі й мертві, задерши догори ноги. В очах кишіла черва. Сказати точно, коли Рея востаннє їх годувала і напувала, було неможливо, але, судячи зі смороду, Рейнолдз припустив, що аж ніяк не менше тижня тому.
«Її надто цікавило те, що показувала скляна куля, а на решту було начхати, — подумав він. — І нащо їй та дохла змія на шиї?»
— Навіть знати не хочу, — пробурмотів він, затуляючи носа нашийною хусткою. Єдине, чого він прагнув насправді, — якнайшвидше забратися звідти.
Він помітив візок, пофарбований начорно, з золотими кабалістичними знаками на боках. Він нагадав Рейнолдзові візок із трупарні чи поховальні дроги. Ухопившись за ручки, він вивіз цей засіб пересування з сараю так швидко, як тільки міг. Решту міг зробити Діпейп. Причепити візок до коня і відтягти смердючу тушку старої відьми… куди? Хтозна. Може, Елдред знає.
Хитаючись, Рея вийшла з хатини. В руках у неї був мішок на шворці, в якому мисливці доправили їй кристал. Але зупинилася, нашорошила вуха, дослухаючись, коли Рейнолдз поставив своє питання.
Джонас замислився, а тоді відповів:
— Для початку до Будинку-на-набережній. Атож, до завтрашнього вечора нехай і вона, і ця скляна дрібниця побудуть там.
— Я ніколи там не була, — сказала Рея, підходячи до них. Опинившись біля Джонасового коня, котрий знову шарахнувся від неї, вона розв’язала мішечок. Після секундного вагання Джонас опустив кулю всередину. Вона випнулася внизу, і мішок набув форми сльози.
Рея підступно посміхнулася.
— Може, Торіна побачимо. Я йому щось покажу в іграшці Доброго Чоловіка, еге ж, його це дуже зацікавить.
— Навіть якщо ти й зустрінеш його, — сказав Джонас, спускаючись з коня, щоб допомогти запрягти Діпейпового коня у візок, — то лише в такому місці, де не потрібна жодна магія, щоб бачити на віддалі.
Вона ошелешено подивилась на нього. А тоді на її обличчя поволі повернулася хитра посмішка.
— Либонь, наш мер потрапив у халепу!
— Можливо, — погодився Джонас.
Вона загиготіла, а тоді заквоктала на всю горлянку. Коли вони виїжджали з подвір’я, вона досі каркала від сміху, сидячи у візку, прикрашеному кабалістичними знаками, неначе Чорна Королева на троні.
Розділ VIII
ПОПІЛ
Паніка надзвичайно заразна, особливо в ситуаціях, коли нічого не відомо і довкола тебе вирують події. Сюзен покотилася вниз масним схилом паніки, щойно побачила старого mozo Міґеля. Він стояв посеред подвір’я Будинку-на-набережній, притискаючи до грудей мітлу, і з нещасним виглядом дивився на вершників, що мчали повз нього. Сомбреро хилиталося на мотузку в нього на спині. Сюзен охопив жах, коли вона побачила, що Міґель, зазвичай чистий, охайний і підтягнутий, надягнув свою накидку навиворіт. По його щоках текли сльози. Він повертався, як флюгер, намагаючись привітатися з вершниками, яких упізнав, і Сюзен мимохіть згадала малюка, якого бачила перед платформою сцени, що насувалася просто на нього. Той так само чеберяв ніжками, але його вчасно встиг забрати батько. А хто забере Мігеля?
Вона кинулася до нього, і повз неї галопом промчав якийсь ковбой верхи на очманілому чалому в яблуках, так близько, що шпорою зачепив її ногу, а кінський хвіст шмагнув її по руці. Сюзен нервово захихотіла. Хвилювалася за Міґеля, а сама ледь не втрапила під копита! Смішно!
Вона роззирнулася на два боки, зробила крок уперед і знову відсахнулася, коли з-за рогу вилетів, нахилившись на два колеса, навантажений віз. Яким був його вантаж, вона не бачила — добро накрили брезентом, — але помітила, як, стискаючи мітлу, рушив йому назустріч Міґель. Сюзен знову подумала про дитину перед пересувною платформою і викрикнула якесь застереження. Останньої миті Міґель відскочив, і віз прокотив повз нього, перетнув подвір’я і зник у арці.