У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

Содом і Гоморра

Примітки

«Содом і,Гоморра» І і II, томи «У пошуках утраченого часу», опубліковані у травні 1921 і в квітні 1922 року, порушують тему статевого збочення. Цей сюжет, мабуть, уростає в саму серцевину всього Прустового роману, але назва «Содом і Гоморра» з’явилася лише під час Першої світової війни. Не зайвим було б накреслити, в генезі роману, шлях від цієї давньої теми до вже пізнішої назви.

«Содом і Гоморра» не належить ні до версії «У пошуках утраченого часу», публікація якого почалася 1913 року і була перервана війною, ні до «Роману Альбертини», який був початий після 1914 року. «Содом і Гоморра» забезпечує довгий перехід між цими двома циклами і готує до «роману Альбертини». Відносна окремішність «Содому і Гоморри» в сукупності твору пояснюється його оригінальністю. Це найромантичніший момент, місце, де твір визволяється від «На Сваннову сторону» і від «Віднайденого часу», від біографії та естетичної теорії і де найбільшу ролю грає уява: згадаймо про Ниссіма Бернара чи про маркіза де Вогубера. Це найбільш бальзаківський епізод Прустової епопеї.

А проте «Содом і Гоморра» становить «У пошуках утраченого часу» найсуворішу структуру, даючи змогу Прустові зробити з теми про збочення роман про збочення. Назва заповідає цю структуру з допомогою симетрії Содома і Гоморри. Роман незрозумілий, якщо не врахувати прологу, опублікованого наприкінці «Ґермантської сторони»: «Содом і Гоморра І». Сцена зустрічі барона де Шарлюса і Жюп’єна та міркування про «расу тіточок» роблять заявку на мотив, який дістає свій розвиток у наступному томі. Завершується том «Горем на світанні»: герой дізнається про те, що Альбертина знайома з мадемуазель Вентейль та з її подругою, і вирішує повезти її до Парижа. Так уводяться «Полонянка» і «Альбертина зникає», що їх Пруст уже встиг включити у «Содом і Гоморру».