Феномен Фенікса

Вигравши з десяток партій (він добре грав, плюс, ще іноді й охоронці йому підігрували), награвшись до знемоги, вставав, смачно потягувався і йшов спатоньки. Поруч дріботіла покірна дружина, а за ними один з охоронців ніс її в’язання. Ідилія, одне слово! І Брежнєв сам собі здавався безтурботним пенсіонером (як йому на старості іноді хотілося хоч день, хоч півдня побути всього лише простим пенсіонером, якого ніщо й ніхто не турбує!) у якого ніц немає аніяких клопотів, що їх він уже й боявся, так вони йому набридали! Часто їх супроводжував і кіт Лама. Такі вечори у генсека, вірного ленінця, видатного діяча, як його за традицією титулували, були чи не найщасливішими, і він у такі ночі спав як після купелі. Про таке життя він не переставав мріяти, а жити доводилось іншим, чужим йому життям і це на старості його тяжко гнітило і підточувало ті сили, що й так швидко танули — як зимовий сніг на весняному сонці. Тоді ж він і зробив чи не приголомшуюче для себе відкриття: виявляється нічого не робити на старості, ні за що не відповідати, не мати клопотів, а дивитися мультики про звірят, сидячи в м’якому кріслі у теплих пантофлях і чесати кота за вухом — це чи не вершина людського щастя…

Існує легенда — хоча швидше людський поговір, може й за принципом: чув дзвін та не знаю де він, — що А. І. звідтоді майже не розлучався з тібетським котом. І навіть, брав його з собою в поїздки — в тім числі й зарубіжні. Так це чи ні — автор достеменно не відає. Хочте вірте, хочте — перевірте. Буцімто бую виготовлено для кота нашийник і він на повідку звідтоді супроводжував свого хазяїна.