Любов дика та прекрасна

Подейкували, що в лорда Стюарті є дружина, але її ніколи не бачили, а ще кожен знав, що він час від часу навідується до овдовілої власниці таверни Джованни Руссо.

Коли інші селянки намагалися щось довідатися від Джованни, вона відповідала лише:

— Він гарний чоловік, що зазнав багато болю. Не питайте більше нічого, бо я все одно вам нічого не розповідатиму.

Це було дивно, бо Джованна була товариською жінкою й відомою пліткаркою. Утім, зрештою селяни прийняли загадкового лорда Стюарті як належне й уже не звертали особливої уваги на «Віллу Міа».

Френсіс Стюарт-Гепберн навіть не думав про повернення до Неаполя. На «Villa del Pesce d'Oro» оселилося тепер забагато страхітливих примар. Тож нова вілла була куплена заздалегідь і чекала на їхнє з Кат повернення. Босвелл дякував Богові, що в нього був дім, куди він міг привести її, і що він такий усамітнений.

Багато тижнів після страшного випробування, що випало їй, життя ледь жевріло в ній, і він був упевнений, що лише завдяки його власній силі волі, його відчайдушному бажанню, щоб вона залишалася живою; вона таки вижила.

Кат приходила до тями й знову занурювалася в непритомність на всьому шляху додому, і її не надто сильно, проте раз по раз лихоманило. Вона нічого не їла, і те, як вона гнівно відштовхувала запропоновану їй їжу, було її єдиним виявом емоцій. Єдине, що він міг робити, — заливати їй до рота напої. І це підтримувало в ній життя й допомогло живою дістатися до Італії, хай вона сама цього й не хотіла.

Як не дивно, саме це тяжке становище Кат допомогло Сьюзен утриматися від зайвого жалю до самої себе. Сьюзен жахливо постраждала, хоча все ж не настільки, наскільки її господиня. Дівчина звинувачувала себе в тому, що сталося з Кат.

— Це через мене їй так дісталося, — говорила вона, мало не плачучи. — Але я допоможу привести її до тями, мій лорде! Я вам клянуся, — обіцяла вона. Босвелл був вдячний і радів, що вона поруч.

Коли вони дісталися до «Вілли Мія», на них уже чекала юна Мей. Сестри міцно обнялися. Мей, вдячна і старшій сестрі, і її господині за те, що врятували її під час нападу на віллу «Золота риба», охоче допомагала Сьюзен у намаганнях повернути Кат до здорового глузду.

Графиня Босвелл не промовила ані слова після ночі її порятунку, а в її прекрасних очах не промайнуло жодного виразу. Іноді граф відчував, що вона дивиться на нього, але, озираючись, натикався на такий звичний порожній погляд. І все ж він любив її, як ніколи, й у відчаї намагався поводитися так, ніби все гаразд.

Він не поділяв із нею ліжко, натомість спав у кімнаті, що прилягала до її спальні. Уночі двері між кімнатами залишалися прочиненими, щоб він почув її, якщо вона покличе. Хоча на її обличчі не було жодного виразу й вона не говорила, Кат начебто розуміла все, що їй казали. Вона відповідала поглядами та жестами.