Любов дика та прекрасна

— Зрозумій мене, турку, — сказав Босвелл. — Якщо я не вб’ю тебе, — хоча я саме це збираюся зробити, — це зробить мій капітан. Але я переконаний, що кожен засуджений має право знати, за що він помирає, тож я тобі зараз поясню, що жінка, яку ти намірився продати в рабство, — моя дружина. А дівчинка, яку твої люди так скривдили, — племінниця мого капітана.

Капітан Омар не надто зважав на ті слова, дивлячись крізь супротивника. Босвелл був майже так само високий, як він, але й близько не такий огрядний. Омар відчув, як його сповнює впевненість. Він швидко розчавить цього невірного пса. Що ж до його кривоногого товариша, той узагалі не являє жодної загрози. Хоча краще його одразу ж позбутися. Він різко повернувся до здивованого Коналла й збив його могутнім ударом у голову. Шотландець упав на пісок зовсім безгучно, лише Кат відчайдушно вигукнула його ім’я.

Тоді капітан Омар повернувся до Босвелла. Чоловіки походили по колу, оцінюючи сили одне одного. їхні ножі блищали у світлі багаття. Раптом перелякавшись, Кат стала навколішки поряд із непритомним Коналлом і почала молитися, спостерігаючи за подіями.

Зненацька блиснула сталь і засочилася кров’ю рана. Потім знову й знову. Чоловіки билися затято, забувши про кепкування, тільки іноді чулися неясні вигуки, що лише підкреслювали тишу. Здавалося, вони анітрохи не втомилися, і на їхніх спітнілих тілах відблискував вогонь. Аж раптом турок кинув свій ніж і кинувся на Босвелла, обхопивши його руками, неначе ведмідь. Босвелл, мов якийсь кролик, потрапив у пастку. Він не міг навіть пручатися, і ніж випав із його руки. Здавалося, що велетень вичавлює з нього саме життя.

— Кат! — знайшов він сили видихнути. — У човен, дівчинко! Біжи!

Він відчув, як тріснуло ребро, і взявся ще відчайдушніше боротися і з могутнім ворогом, і з непритомністю, у яку швидко провалювався. Він розумів, що, коли його остаточно поглине темрява, це означатиме смерть. Дошкульність його становища вразила його природжену гордість.

Щоб він, Френсіс Стюарт-Гепберн, помер від рук якогось телепня-турка! Йому здалося, що крізь шум у вухах до нього долинає голос його дружини, і це додало йому сили. Якщо він помре, вона буде приречена й живцем потрапить до пекла.

Плазуючи на піску, Кат підняла спочатку ніж турка, а потім і клинок Босвелла. Ледь тримаючись на ногах, вона кілька разів уштрикнула обидва ножі в гору плоті, яка була капітаном, але їй, схоже, не трапилося жодного важливого місця. Її удари зашкодили ворогові не дужче, ніж комариний укус. Але, мов набридлива комаха, вона його добряче роздратувала. Кинувши свою ледь притомну жертву, Омар повернувся до неї.

— Жінко! — закричав він, і вона відскочила назад. Він простягнув руку до ножів і, роззброївши її, кілька разів легенько вдарив. Страшенно злякавшись за Босвелла, почуваючись безпорадною, як ніколи, Кат упала навколішки. Турок повернувся до графа. Раптом тишу пронизав гуркіт. Капітан Омар, обертаючись навколо себе, затискав своє нутро зі страшенно здивованим виглядом. Він поволі підняв руки, щоб подивитися, але одразу ж знову затиснув дірку у своєму животі, з якої вже встигла випасти довга рожева кишка. Та йому було не спинити кров, що струменіла звідти.