Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Меценатські спроби аристократії, отих Ходкевичів, Острожських, Слуцьких і Курбських, якнебудь підтримали упадаючу українську культуру, обмежені до доброї волі одиниць, не були тривкі самі по собі. Зі смертю меценатів приходив кінець і їхньому ділу. Гідних переємників не стало й українське громадянство, хоч і як раділо Заблудовом, Слуцьком, Миляновичами й Острогом, дуже скоро зрозуміло, що нема йому чого «надіятися на князів», а самому братися за діло. Скромнішими засобами, меншими, але збірними силами, своїми міщанськими, «кожемяцькими» руками розбудовувати те, що започаткували останні могікани родової аристократії. І справді, розпочате діло вже не гине. Підіймає його й веде аж до остаточної перемоги міщанство, зорганізоване в церковних брацтвах. Започатковує рух і довгий час несе його на власних плечах українське міщанство Львова - славна «львівська Русь».
«Львівська Русь»
Львів, як наймолодша, але й найбільш многонадійна зпоміж українських, княжих столиць, уже з перших років польського володіння в Галичині, стає оком у голові польської влади. Призначивши йому ролю випадної бази свого напору на схід, Польща окружила його особлив-шою опікою. Тут створено осідок галицького арцибіскупа, на львівському замку сидів «генеральний староста руських земель», тутешньому купецтву облегчено можність скорого збагачення при допомозі т. зв. «права складу», тобто монополю на торговельний транзит поміж сходом і заходом. Усі купці з заходу мусіли виставляти у Львові свій товар на продаж і щойно з непроданою рештою, могли їхати далі. Те саме обовязувало купців зі сходу. Завдяки правові складу, Львів стався вже на прикінці XV ст. справжнім торговельним диктаторо'м, зосередивши в собі торговлю з далеким сходом, Кримом, Молдавією, а почасти й Московщиною. А хоч панами міста були чужинці (в XIV-XV ст. німці, в XV-XVI ст. німці й поляки, від другої половини XVI ст. поляки), то загальний добробут не остався без впливу на українську громаду у Львові. Безпосередно по упадку Української Державности «львівська Русь» принишкла й зійшла на задній плян. Але чим далі, тим вона висше підіймає голову, в там стає грізною конкуренткою для чужинецького можновладства. В 1529 р. уже нарікають львівські німці й поляки, що «Русь позаймала крамниці й місця христіян римської віри»…
По правді, то в колишній княжій столиці найшлося мало місця для автохтонів. У Львові, як каже В. Лозінський, було тоді «мало русинів, але багато Руси. Була вона тут завжди в якомусь дуже скороченому, але тим ціпкішому завязку; в худому, але заєдно спосібному до кільчення зерні, подібному до зерен пшениці, находженої у споконвічних, єгипетських гробницях. Про неї оповідають, що кинута в землю, приймається й росте. Під румовищем давнього, самостійного істнування, так скоро забутого самою Русю, що в її памяти окутувалося серпанком історичної легенди, наче під холодним попелом випаленого багаття, залишалася завжди жива іскра, що її леда сильніший подув міг потушити, але й роздути в полумя».
Під суспільним оглядом займала «львівська Русь» XVI ст. третьорядне становище, в політичному життю була зівсім позбавлена голосу, в єрархії львівських «націй», українці слідували щойно по вірменах, алеж… «коли поза вірменською вулицею не було вже нікого й нічого, то поза «руською» простирався цілий світ, сонний і несвідомий, але засилюючий її усім тим, що прокинулося зі сну». (В. Лозінський).
Вона то, по словам тогочасних літописців «установляла собі конзулів і проконзулів, дивні присяги чинила, від послушенства владі відприсягала, сама собі свої суди й кари установляла, тих що для чужинців працювали, за проклятих мала, до церемоній церковних не допускала й плювала на них»…