Крига. Частини ІII–ІV

Призвичаювалося до нормальности щасливого подружжя завдяки самому лише перебуванню під цим дахом. Перший тиждень, ще в хворобі, але другий, третій — уже харчуючись за їхнім столом, уже живучи серед них, розділяючи їхні радощі й турботи, навіть якщо тільки як гість. Але найбільші зміни відбувалися у моменти, які неможливо описати мовою другого роду, коли насправді нічого не діється, ніхто нічого не каже, от, сидиться увечері в четвер за столом у вітальні, длубаючи ложкою у холоднику з сиром, пан Войслав поруч переглядає ще нечитані газети, теж мовчки, кіт спить на скрині під вікном, стара пані Веліцька в кріслі під зеленим ляндшафтом куняє над молитовником, мерехтять електричні лампи, цокає дзиґар, нічого не говориться, нічого не діється, а все ж відчувається, як кожна секунда замерзає у цій родині — правда й очевидність і конечність Бенедикта Ґерославського — коли бавилося машинально на тарілці залишками холоднику.

Прибіг Мацюсь.

— Я можу торкнутися язиком носа!

— Е-е, це неможливо.

— О! Побачите! O!

І гордо станувши з піднесеною головою, напружується стократно, мало піт на чолі не виступає, лиш би сягнути висолопленим язичком кінчика носа.

— Справді!

— Ви бачили? Я можу!

— А язичком до вуха? Або вухом до носа?

— Ааа, як?..

— Ну що, зумієш?

Він аж насупився від великого інтелектуального зусилля, намагаючись наочно уявити ці анатомічні ексцеси, й ця задума виробляла дивні речі з його веснянкуватим обличчям, бо ані на мить не переставали ворушитися його висолоплений язик, кирпатий носик і насуплені брови; либонь, він дуже серйозно ставиться до своєї кар’єри мімічного атлета.