Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії
- Автор: Шей Тони
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-255-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Ценные бумаги и инвестиции
Электронная книга - «Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії». Краткое содержание книги:
«Доставка щастя» — розповідь про великі гроші, велику дружбу і щире людинолюбство; коли за сім’ю є не лише кревні родичі, а й працівники, клієнти і навіть конкуренти. Це історія про хист людини щомиті наповнювати своє життя сенсом, надавати йому елементів інтриги задля особистого щастя і щастя людей, які тебе оточують; викладатися на повну — хай то буде вчасна доставка замовлення клієнтові чи підкорення Кіліманджаро.
Тоні Шею вдалося створити величезне товариство однодумців, справжніх друзів і фанатів своєї справи, людей, які, «доставляючи щастя» іншим, роблять щасливими і себе.
Останньої ночі круїзу ми пішли в нічний клуб, де пили й танцювали допізна. Для своїх друзів я був уособленням їхніх уявлень про успіх і щастя. Вони зауважували, що я став впевненіший у собі, й вітали мене з продажем компанії.
О першій годині ночі діджей оголосив, що пора закруглятися, бо незабаром клуб і бар зачиняються. Всі чкурнули до бару, щоб хильнути по останній склянці, а я трохи затримався, щоб уникнути штовханини і насолодитися моментом. Якби хтось чотири роки тому сказав мені, що я стану мільйонером і святкуватиму цю подію на круїзному лайнері, я б не повірив.
І ще: поки лилися напої, бумкала музика, а друзі веселилися та виголошували один до одного заздоровниці, десь у закутах свідомості лунав сварливий голос, повторюючи одні й ті ж запитання, що вперше пролунали ще тоді, коли ми з Санджеєм мовчки поверталися до офісу у день завершення угоди з Microsoft: «Що тепер? Далі що?»
Потім з’явилися й інші запитання: «Що є успіх? Що таке щастя? Куди веде мене моя робота?»
Відповідей я не мав і досі. Тому теж пішов до бару, замовив горілки й почаркувався з Санджеєм. А відповіді могли потерпіти й до кращих часів.
Після круїзу я почувався наче на автопілоті: прокидався пізно, на кілька годин з’являвся в офісі, перевіряв пошту, а потім, не чекаючи закінчення робочого дня, йшов додому. А як виникала нагода взагалі не приходити на роботу — я й не йшов.
Вільного часу було хоч греблю гати, а я не знав, що з ним робити.
Зате міг віддаватися роздумам стільки, скільки хотів. Я вже купив геть усе, що бажав: житло, великий телевізор, комп’ютер, домашній кінотеатр. Я почав щодва тижні кататися до Лас-Веґаса грати в покер. Я грав не заради грошей. Мене заводило бажання перегравати інших. Покер — єдина гра у казино, де ви змагаєтеся не з закладом, а з іншими гравцями, і поки ви сильніші, ніж середній супротивник за столом, у вас завжди є шанс перемогти в довгостроковій перспективі.
Проте більшість мого часу минало у роздумах та самоаналізі. Заробляти гроші далі не було потреби: що я з ними робитиму? Я не знав навіть, чи зможу витратити те, що вже маю. Навіщо ж тоді залишатися в Microsoft, директоруючи у «мирний час», щоб отримати ще?
Я склав перелік щасливих життєвих моментів і побачив, що жоден із них не був пов’язаний із грошима. І зрозумів, що почувався щасливим, збираючи команду, творячи і вигадуючи. Почувався щасливим, коли всю ніч поспіль, аж до світанку, спілкувався з приятелями. Почувався щасливим, коли в середній школі грав зі своїми найкращими друзями. Почувався щасливим, коли їв печену картоплю після плавання. Коли їв мариновані овочі, що їх іще називають «пікулі», теж почувався щасливим. (А от чому так, я не розумів. Вочевидь, тому що вони дуже смачні, а ще мені подобається слово «пікулі».)
Ще я думав про те, як легко суспільство і культура промивають нам мізки, аж ми перестаємо мислити і приймаємо за неспростовну істину: що більше грошей, то більший успіх і сильніше щастя; натомість у кінцевому підсумку щастя — це лише втіха від життя.
І я думав, з якою насолодою я створював, будував і робив усе те, що викликало в мене дикий захват. А скільки можливостей я мав, щоб створювати і будувати, а надто у добу стрімкого розвитку інтернету, і як мало залишалося часу на втілення всіх своїх задумок. Та я однаково розтринькував свій час і марнував життя, щоб знову заробити багато грошей, хоча вже мав їх більше, ніж треба, до кінця своїх днів. У світі назрівали доленосні зміни, а я ризикував пройти повз них, нічого не помітивши, засліплений бажанням заробляти гроші, якнайбільше грошей, дарма, що мав їх уже стільки, що вистачило б на все життя.
Тут я урвав потік своїх думок і сказав собі: «Іншого 1999 року не буде. Що накажеш робити з цим?»
Відповідь я вже знав. Цієї миті я вирішив бути чесним із самим собою і покинути компанію, начхавши на всі гроші, що прив’язували мене до Microsoft.
Через кілька днів я приїхав до офісу, залишив компанії прощальний імейл і вийшов за поріг. Я ще точно не знав, за що візьмуся, але достеменно знав, чого не робитиму. Я точно не збирався сидіти склавши руки і дивитися, як життя пропливає повз мене. Люди вважали мене ненормальним, бо я відмовлявся від купи грошей. Авжеж, наважитися на таке рішення справді страшно — в хорошому сенсі цього слова.
Тоді я цього ще не розумів, але це була поворотна точка всього мого життя. Я вирішив припинити гонитву за грішми — тепер предметом моїх прагнень було задоволення.