![Син сонця [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/2/9/sin-soncya-uk-download.jpg)
Син сонця [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Син сонця [uk]». Краткое содержание книги:
Дурьйодгана, забувши про князівську гідність, підбіг до колісниці і ухопив друга в обійми.
— Дякую тобі, о воїне, — мовив схвильовано, — чим я можу тобі віддячити? Словом, дружбою, винагородою?
— Найдорожчою для мене є ваша дружба, княжичу, — відповів юнак, — хоч я прийняв би в своє серце всіх, хто добре до мене ставиться. Але, за правом переможця, я бажаю поєдинку з найкращим! Опісля мене, звісно! З Арджуною Пхальгуною! Зробіть це для мене, нащадку Бгарати!
— Віднині, - вигукнув Дурьйодгана, — ти будеш мені не просто другом! Ти ділитимеш зі мною радість, для друзів моїх будеш обороною, а ворогів потопчеш ногами! А щодо двобою — то Арджуна онде! Чи може великий лучник тебе злякався? Арджуна, що аж побілів на виду од стримуваного гніву, вигукнув на весь голос:
— Коли я вб'ю тебе, Радгеє, ти потрапиш у інший світ, призначений для тих, хто являється непроханим та встромляє носа у чужі справи!
Радгея повернувся до Пандава лицем і знущально склав руки у вітанні:
— Арена ця для всіх, а не тільки для вас, о Пхальгуно, — мовив він підкреслено ввічливо, — тут бо є кшатрії і вправніші за вашу милість! І сильніші теж є, а де сила — там і право. Образи — втіха для слабких, поговоріть краще стрілами, нащадку Бгарати! Я прийшов правити давній борг, і дивіться, аби вам не загинути на очах у вчителя!
Карі очі Арджуни наче сипнули іскри, і він вигукнув:
— Я приймаю бій!
Сута Арджуни почав бойовий розворот. Радгея засміявся і гукнув:
— Повертай, Санджає!
Син Ґавальґани звів на нього настрашені очі, але теж почав розвертати колісницю. Вони були нині близько, зовсім близько від бар'єру. Куші підвелася зі свого стільчика. Очі її розширились, наче в конаючої.
У вухах переможця блищали великі сережки, схожі на сонечка, а поверх лат було випущено золотий оберіг у вигляді черепашачого панцира. Для співпадіння це було забагато. Воїн тим часом зняв шолом і витер спітніле чоло. Кунті вп'ялася в нього поглядом, з жахом пізнаючи в лиці юнака власні риси. Вона згадала побрехеньку, ніби в храмі Індри вчився нешлюбний син її чоловіка, дуже схожий на Арджуну. Але ж Арджуна нічим не нагадував батька. Він був її, Кунті, відбитком, наскільки чоловік міг бути схожим на жінку. Воїн з прикрасами, за винятком синіх очей та білявого чуба, здавався двійником Арджуни, трошки старшим, трошки досвідченішим. Та в синіх очах юнака палала та сама шалена гордість, що і в очах Пхальгуни — родова гордість Ядавів..
" Сунда й Упасунда… Брати — вороги…»
Світ поплив перед очима Кунтідеві. Відура ледве встиг підхопити зомлілу жінку. Він гукнув до Дрони:
— О, двічінароджений, спиніть поєдинок! Не можна на змаганнях зводити якісь старі рахунки! Їхні сагайдаки повні бойових стріл, і може пролитися кров!
Дрона позирнув на брата своєї дружини, брагмана Кріпу. Старий брагман підвівся зі свого місця. Галас затих — Кріпа бо був великим знавцем шастр і звичаїв.
— Ось молодший син княгині Кунті та князя Панду з роду Куру, — звернувся він до Радгеї, -
а ти, о воїне, чому не розповіси про батька та матір, та про те, чи князівського ти роду?
Радгею наче хльоснули по обличчю. Він зрозумів, що брагмани не допустять поєдинку. А він-то думав, що здолав привиди минулого, коли ім'я неньки Радги кидали йому в лице як плювок.
— Вріша… — прошепотіла Кунтідеві, яку служниці старанно обмахували віялами, — Вріша…
" Грізне, прекрасне, таке рідне обличчя… Крикнути нині на весь голос — це мій син! Мій, і самого Бога Сонця! Та ніхто не повірить в таємний шлюб з Вікартаною, а ворогам моїм додасться проти мене зброї… Вріша, синочок, я знову пускаю тебе на воду… На воду життя, котра страшніша за води Ґанґи. Може той, перший раз, ти мені і пробачиш, але другий не пробачиш ніколи! Ти дивишся на сонце, синку, і вуста твої здригаються, як від болю… Це теж від мене, всі страждання твої від мене, пробач, дитя моє, я не можу зізнатись… Не можу!»
Тим часом, Дурьйодгана відповів замість друга, карбуючи кожне слово:
— Поштивий Кріпачар'я, шастри говорять, що князем можна народитись, можна заслужити це звання подвигами, або зватись так, очолюючи військо. Отже, родовід тут ні до чого. Я обіцяв кшатрію Карні винагороду за участь у змаганнях. Він попрохав двобою з найкращим лучником роду Куру. Але, чи Арджуна Пхальгуна не хоче битися з простим воїном, а чи його наставники мають забагато гордости — словом я не можу виконати те, що обіцяв. Передбачаючи подібне, я поговорив з моїм батьком і нині, зі згоди Великого Князя Дгрітараштри, я дарую кшатрію Карні землі Ангу та титул раджі! Обряд помазання буде виконано зараз же!