Життя Дон Кіхота і Санчо
- Автор: де Унамуно Мигель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-048-6
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:
Після цього Дон Кіхот зібрав трохи грошей: «дещо попродав, дещо позаставляв (і все ж то за безцінь)», зваживши на пораду гладкого корчмаря. Наш кабальєро був поміркований божевілець, а не фантастичне створіння, яким декотрі іноді його уявляють, він належав до тих людей, які їдять і п’ють, сплять і помирають.
Санчо взяв зі собою в дорогу віслюка та сакви, напхані провізією, Дон Кіхот — сорочки та інший припас одягу, тож, «нарихтувавши й наготувавши все як слід, Дон Кіхот і Санчо Панса виїхали одної ночі з села, так що ніхто й не бачив, не попрощались навіть із своїми — сей із жінкою та дітьми, а той із небогою та клюшницею», мужньо розірвавши в такий спосіб усі узи своєї грішної плоті. Отже, коли наш кабальєро виїхав у свої мандри вдруге, він зробив це так, аби його ніхто не бачив, під покривом темряви. Але тепер він вирушив на пошуки пригод уже не сам-один, він узяв зі собою людство. І вони виїхали, розмовляючи, — Панса відразу нагадав своєму панові про обіцяний острів. У чому деякі недоброзичливці знову ж таки вбачають вияв жадібності, яка, мовляв, і примушувала його служити своєму повелителю, але не беруть вони до уваги того факту, що коли людина розважна служить божевільному, то в цьому набагато більше донкіхотства, ніж тоді, коли божевільний служить власному божевіллю. Віра має здатність прилипати, а віра Дон Кіхота була такою сильною і палкою, що передавалася й тим, котрі почували до нього прихильність, і вони наповнювалися нею, а проте в нього вона не зменшувалася, ба навіть зростала тоді, коли він ділився нею з іншими. Те саме відбувається й з любов’ю, коли вона справжня й жива!
Ось вони, чудеса віри! Не встиг добрий Санчо виїхати в мандри зі своїм паном, як він уже мріє стати королем і зробити королевою свою кохану Хуану Ґутьєрес, а своїх дітей — королевичами та королівнами! Він на все готовий, щоб ощасливити свою родину! Передусім через свою жінку — жінка завжди причина труднощів — він починає сумніватися в успішному завершенні їхньої місії, бо немає такого королівства, в якому вона могла б відчути себе королевою. «Уповай на Бога, Санчо, він пошле їй те, що годиться», — відповів йому благочестивий Дон Кіхот. І, зворушений такою побожністю, Санчо висловив упевненість у тому, що його пан спроможний дати йому те, що буде добрим для нього і чому він зможе дати раду. О добрий Санчо, о розумний Санчо, о побожний Санчо! Ти вже не просиш ані острів, ані королівство, ані графство, а просиш тільки те, що зможе тобі дати любов твого пана. Тобто ти просиш те, що просити найрозумніше. Ти погоджуєшся з мудрою логікою фрази: «Нехай сповниться воля Твоя як на небі, так і на землі». Навчімося всі радіти тому, що нам дають, і просімо стільки, скільки можна просити.
Розділ VIII
Ось так вони розмовляли, коли «перед ними заманячило тридцять чи сорок вітряків, що серед поля стояли». Дон Кіхот побачив у них страхітливих велетнів і, не слухаючи, що каже йому Санчо, «припоручив душу своїй володарці Дульсінеї» і кинувся з ними на битву, знову опинившись на землі.
Але мав слушність наш кабальєро: страх і тільки страх примусив Санчо й примушує нас, усіх інших простих смертних, бачити вітряки у страховинних велетнях, які сіють зло на землі. Ті вітряки мелють борошно, а спечений із того борошна хліб їдять люди, які затверділи у своїй сліпоті. Сьогодні ті страховинні велетні вже здаються нам не вітряками, а локомотивами, динамомашинами, турбінами, пароплавами, автомобілями, телеграфами, дротяними або без дроту, кулеметами або хірургічними інструментами, але вони загрожують нам не меншою шкодою. Страх і тільки санчопансівський страх уселяє нам шанобливе ставлення до пари та електрики; страх і тільки санчопансівський страх примушує нас падати навколішки перед страховинними велетнями механіки та хімії, благаючи в них пощади й жалю. І в кінцевому підсумку людський рід покладе свій дух, виснажений втомою та огидою, перед брамою колосальної фабрики, де вироблятиметься еліксир тривалого життя. А потовчений Дон Кіхот житиме, бо він шукав спасіння в самому собі і наважився вийти на битву з вітряками.
Санчо підійшов до пана й нагадав йому про своє застереження, адже він казав йому, що «то вітряки, воно ж усякому видно, хіба тому ні, в кого вітер у голові ганяє». Атож, друже Санчо, воно й справді всякому видно. І лише той, хто має у своїй голові вітряки, які розмелюють ту пшеницю, що входить у нас із нашими почуттями, розмелюють її на борошно, з якого випікається наш духовний хліб, лише той, хто носить у собі такі вітряки, спроможний кинутися на битву з іншими вітряками, з несправжніми, з тими страховинними велетнями, що прийняли подобу вітряків. Саме в голові, друже Санчо, треба носити всю механіку, динаміку, і хімію, і пару, й електрику, й тоді людина зможе ставати до бою з тими шкідливими приладами, які її оточують. Лише той, хто носить у своїй голові вічну сутність хімії, хто вміє розпізнати в законі її дій універсальний закон поведінки матеріальних часток, лише той, хто відчуває, що ритм Усесвіту збігається з ритмом його серця, лише той не боїться утворювати та перетворювати хімічні речовини або налагоджувати апарати машинерії.