Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
промови, які здатні допомогти собі й самому сіячеві, тому що вони не безплідні, в них є насіння, яке породжує нові промови в душах інших людей. Ці промови здатні зробити таке насіння безсмертним, а сіяча — щасливим настільки, наскільки може бути щасливою людина[147].
Л. Робен підсумував ці Платонові теми наступним чином:
Плідна душа може запліднювати і давати плоди лише шляхом взаємодії з іншою душею, в якій будуть віднайдені необхідні якості; ця взаємодія не може встановитися інакше, як шляхом живого слова, через щоденні розмови, що передбачає спільне життя, організоване з огляду на духовні цілі та для нескінченного майбутнього; коротше кажучи, потрібна філософська школа, на кшталт замисленої Платоном його власної школи, що існувала за його життя та забезпечила безперервність традиції[148].
Ми відкриваємо, таким чином, інший фундаментальний аспект нового визначення філософії, запропонованого Платоном у «Бенкеті», який остаточно визначить філософське життя Античності. Філософія не може реалізуватися інакше, ніж шляхом спільноти життя та діалогу між учителями й учнями в межах школи. Кількома століттями пізніше Сенека все ще хвалитиме філософське значення життя разом:
І все ж кориснішими, ніж книжки, були б для тебе живий голос і товаришування з розумними людьми. Потрібно бути на місці і самому все побачити, по-перше, тому, що люди більше вірять очам, аніж вухам, по-друге, тому, що шлях через настанови — довгий, а через приклади — короткий і надійний. Клеант [стоїк] не повторив би Зенона, якби тільки слухав його; він же входив у його життя, вникав у потаємне, спостерігав, чи той живе згідно зі своїми настановами. Платон, Аристотель, та й весь загін філософів, які мали потім розійтися протилежними стежками, більше почерпнули із самих звичаїв Сократа, ніж із його бесід. Метродор, Гермарх і Поліси завдячують своєю знаменитістю не так настановам Епікура, як спільному з ним життю[149].
Правдою є також те, і ми до цього ще повертатимемося, що не один Платон у той час заснував шкільну інституцію, присвячену філософському вихованню. Інші учні Сократа — Антисфен, Евклід з Мегар, Аристіпп з Кірени чи такий діяч як Ісократ — роблять це в той самий час, що й Платон, однак Академія Платона матиме непересічний резонанс і за своєї доби, і пізніше, як завдяки якостям своїх членів, так і завдяки досконалості своєї організації. У всій подальшій історії ми віднаходимо згадку про Академію та спроби наслідування як її організації, так і дискусій та суперечок, що там відбувалися[150]. Вона стала «Академією», оскільки діяльність школи відбувалася в залах зібрань гімназіуму на околиці Афін, який називався Академією, і тому що Платон придбав біля цього гімназіуму невеликий маєток, де члени школи могли збиратися і навіть жити разом[151].
Згідно з давніми авторами, оригінальність Платона полягала у тому, що він здійснив своєрідний синтез між Сократом, котрого він знав у Афінах, та піфагореїзмом, з яким філософ познайомився під час своєї першої подорожі на Сицилію[152]. Від Сократа він отримав метод діалогу, іронію, інтерес до проблем способу життя; від Піфагора успадкував ідею освіти за допомоги математичних наук та можливого застосування цих наук до пізнання природи, піднесеність, ідеал спільноти життя філософів. Безсумнівним є те, що Платон був знайомий з піфагорійцями: він навіть виводить їх на сцену у своїх діалогах. Але, враховуючи непевність нашого знання про старий піфагореїзм, ми не можемо точно визначити вплив піфагореїзму на формування Платона. В будь-якому разі, є одна достеменна річ: у «Державі»[153] Платон хвалить Піфагора, кажучи, що його любили, бо він запропонував людям та майбутнім поколінням «шлях», правило життя, назване «піфагорійським»; ті, хто практикує ці правила, відрізняються від усіх інших людей. За часів Платона піфагорійці все ще існували і Піфагорійські спільноти справді відігравали важливу політичну роль в містах Південної Італії та Сицилії. Відтак, є всі підстави вважати, що на заснування Академії його надихнули водночас як ідеал Сократового способу життя, так і ідеал піфагорійського способу життя, навіть якщо ми не можемо з певністю говорити про характер останнього[154].
147
Платон, Федр, 277 а.
148
Robin L. Notice // Platon. Le Banquet. — Paris, 1981. — P. XCII.
149
Сенека, Моральні листи до Луцилія, 6, 6 / Тут і далі у перекладі А. Содомори.
150
Див. важливий твір Г.-Й. Кремера: Krämer H.-J. Platonismus und hellenistische Philosophie. — Berlin, 1971.
151
Див.: Billot M.-F. Académie // Dictionnaire des philosophes antiques / Ed. R. Goulet. — T. 1. — Paris, 1994. — P. 693—789.
152
Наприклад, Дікеарх y «Застільних бесідах» Плутарха (VIII, 2, 719 а), Цицерон (Про державу, І, 15—16; Про межі…, V, 86—87), Августин (Про Град божий, VIII, 4), Нуменій (фр. 24), Прокл (Коментар на Тімей, т. І, 7, 24 Diehl).
153
Платон, Держава, 600 b.
154
Lynch J.P. Aristotle’s School… — P. 61.