Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Ісократ
Опозицію філософії та мудрості віднаходимо також в одного із сучасників Платона оратора Ісократа. В нього можна констатувати передусім еволюцію концепції філософії, порівняно з добою софістів:
Філософія […] підготувала нас до дій, вона зробила наші стосунки м’якшими, відмежувала нещастя, спровоковані незнанням, від нещасть, що походять з необхідності, вона навчила нас уникати перших та мужньо переносити другі, саме ця філософія була відкрита нашою громадою[141].
Філософія залишається славою та гордістю Афін, проте її зміст помітно змінився. В описі Ісократа йдеться не просто про загальну та наукову культуру, а про підготовку до життя, яка змінює людські стосунки і готує нас до того, що нам протистоїть. Однак, найважливішим є те, що Ісократ вводить фундаментальне розрізнення між sophia (або epistêmê) та philosophia:
Оскільки за своєю природою людині не дано володіти тим знанням (epistêmê), завдяки якому ми знали б усе, що потрібно робити і говорити, я вважаю мудрими (sophoi) тих, хто в межах можливого, за сприятливих умов може найчастіше ухвалювати якнайкращі рішення. І вважаю філософами (philosophoi) тих, хто віддається вправам, завдяки яким якнайшвидше здобувають подібну здатність судження[142].
Ісократ розрізняє, таким чином, передусім ідеальну мудрість, epistêmê, що мислиться як уміння досконало поводити себе в житті, засноване на абсолютно безпомилковій здатності судження; потім практичну мудрість (sophia) — вміння, здобуте шляхом ґрунтовного вправляння в судженнях, що дає змогу ухвалювати розумні, але принагідні рішення за різних обставин і ситуацій; зрештою, саме вправляння в судженнях, яке є нічим іншим, як філософією. Втім, йдеться про інший тип філософії, ніж філософія Платона. Тут можна говорити про гуманізм у класичному сенсі слова[143]. «Ісократ внутрішньо переконаний, що можна стати кращим, навчаючись добре говорити», за умови, що йдеться про «речі піднесені, прекрасні, які служать людськості та стосуються загального інтересу»[144]. Відтак філософія для нього є водночас мистецтвом добре говорити та добре жити.
Друга частина
ФІЛОСОФІЯ ЯК СПОСІБ ЖИТТЯ
V
ПЛАТОН І АКАДЕМІЯ
«Бенкет» Платона зробив безсмертною постать Сократа як філософа, тобто як людини, що намагається, одночасно своїм дискурсом та своїм способом життя, наблизитися і наблизити інших до того способу буття, до того онтологічного трансцендентного стану, яким є мудрість. Спільною особливістю філософії Платона, а слідом за нею й усіх філософій Античності, навіть найбільш віддалених від платонізму, буде цей тісний зв’язок філософського дискурсу та філософського способу життя у згаданій перспективі.
Філософія як форма життя у платонівській академії
Нам потрібно ще раз повернутися до тісного зв’язку, який пов’язує Сократа й Ероса, філософа та любов, у «Бенкеті» Платона. Любов постає там насправді не лише як жадання того, що є мудрим, і того, що є прекрасним, але і як жадання плідності, тобто безсмертя через відтворення. Інакше кажучи, любов є творчим та плідним началом. Діотима говорить[145] про два види плідності: плідність тіла та плідність душі. Ті, чия плідність пов’язана з тілом, намагаються знайти безсмертя, народжуючи дітей, ті ж, чия плідність пов’язана з душею, намагаються віднайти безсмертя в розумовій діяльності, незалежно від того, буде вона літературною чи технічною. Але найвищою формою розумової діяльності є опанування себе та справедливі дії, що реалізуються через організацію громади чи інших інституцій. Численні історики вбачали у цій згадці про «інституції» натяк на заснування Платоном школи, бо у подальших рядках тексту Платон ясно дає зрозуміти, що плідність, про яку він хоче говорити, є плідністю вихователя, котрий, як і Ерос, син Пороса, «вагітний сім’ям» (euporei), «одразу знаходить слова про доброчесність, про те, яким повинен бути і яким заняттям має присвятити себе доброзвичайний муж»[146]. У «Федрі» Платон говоритиме про «запліднення розумів», про
141
Ісократ, Панегірик, §47.
142
Ісократ, Обмін, §271.
143
С. 69 — у своєму історичному сенсі слово «гуманізм» означає передусім «ренесансний гуманізм» — культурний та інтелектуальний рух, який зародився в Італії доби Відродження. В «класичному» філософському сенсі, про який говорить П. Адо, воно має значення світогляду чи філософської позиції, у центрі яких перебуває людина, що розглядається як найвища цінність, «міра усіх речей». — Прим. перекладача.
144
Hadot І. Arts libéraux et philosophie dans le pensée antique. — Paris, 1984. — P. 16—18.
145
Платон, Бенкет, 208 е.
146
Платон, Бенкет, 209 с.