Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #4
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3115-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2». Краткое содержание книги:
Ми повернулися на «Лансері» назад. Коли Дік подзвонив у двері, Юкі відчинила їх без будь-якого зацікавлення на обличчі нашим поверненням. Аме сиділа по-турецькому на дивані із сигаретою в роті й утупилась очима в простір так, наче віддавалася дзен-медитації. Дік Норт підійшов до неї і знову поцілував її у щоку.
— Розмову скінчили? — запитав він.
— М-м-м… — не виймаючи з рота сигарети, промимрила вона. Відповідь здавалася ствердною.
— А ми відпочили на пляжі, поглядали на край світа і з насолодою грілися на сонечку, — сказав Дік Норт.
— Нам пора повертатися, — безбарвним голосом заявила Юкі.
Я був такої самої думки. Якнайскоріше хотів повернутися в галасливе, практичне, туристичне Гонолулу.
Аме підвелася з дивана.
— Приїжджайте ще. Я рада з вами зустрічатися, — сказала вона. І, підійшовши до дочки, легенько погладила її рукою по щоці.
Я подякував Діку Норту за пиво й за все інше.
— Нема за що, — відповів він, дружньо усміхаючись.
Коли я садовив Юкі в кабіну «Лансера», Аме смикнула мене за лікоть.
— Я хочу вам щось сказати, — почала вона. Ми удвох пройшли трохи вперед, до невеличкого спортмайданчика. Зіпершись на просту саморобну перекладину, вона сунула в рот сигарету, недбало чиркнула сірником і прикурила. — Ви — добра людина. Я це розумію, — провадила вона далі. — А тому маю до вас одне прохання. Привозьте сюди Юкі якомога частіше. Я її люблю. І хочу з нею бачитися. Розумієте? Хочу бачитись і розмовляти. І здружитися. Гадаю, ми стали б добрими друзями. А не просто матір’ю і дочкою. Поки вона тут, я хочу спілкуватися з нею якнайбільше.
По цих словах Аме довго й пильно дивилася мені в очі.
Я й гадки не мав, що їй відповісти. Але ж і мовчати не годилося.
— Це питання стосується лише вас обох, — сказав я.
— Звичайно, — погодилася вона.
— А тому, як тільки вона скаже, що хоче з вами зустрітися, звісно, привезу її, — сказав я. — Або якщо як мати ви скажете її привезти, я вас послухаюся. Так чи інакше. А поза тим не можу щось обіцяти. Дружба — добровільна річ, яка не потребує втручання сторонньої людини. Якщо, звичайно, мене не зраджує пам’ять.
Аме на мить над цим замислилася.
— Ви кажете, що хочете з нею здружитися. Це, звісно, прекрасна думка. Але ж не забувайте, що ви для неї передусім мати, а вже потім подруга, — вів я далі. — Так сталося — незалежно від того, це вам подобається чи ні. Їй лише тринадцять років. Вона все ще потребує матері. Істоти, яка темної і страшної ночі притискає її до себе, не вимагаючи за це нічого взамін. Оскільки я зовсім чужа людина, то, може, скажу щось недоречне, але їй потрібна не половинчаста дружба, а світ, здатний прийняти її повністю такою, якою вона є, без ніяких попередніх умов. От що передусім ви мусите для себе з’ясувати.
— Ви цього не розумієте, — відповіла Аме.
— Ваша правда. Не розумію, — погодився я. — Але ж не забувайте — вона ще дитина. Чимось ображена дитина. Хтось її має захистити. Для цього потрібен час і зусилля, але хтось має це зробити. Хтось із відчуттям відповідальності. Ви мене розумієте?
Та вона, ясна річ, не розуміла.
— Але ж я не прошу вас привозити її щодня, — сказала вона. — Досить і того, якщо привезете її тоді, коли вона сама не заперечуватиме. Бо я, зі свого боку, час від часу їй дзвонитиму… Зрозумійте, я так не хочу її втратити. Бо якщо далі буде так, як зараз, то вона виросте й віддалиться від мене остаточно. А я хочу, щоб між нами зберігся духовний зв’язок. І родинні стосунки. Можливо, я була не найкращою матір’ю. Та якби ви знали, скільки мені в житті довелося працювати, а не тільки виконувати материнські обов’язки! Я нічого не могла вдіяти. І це дочка, гадаю, добре розуміє. Ось чому я хочу, щоб нас поєднували не лише стосунки матері й дочки, а щось набагато більше. Якщо хочете, я назвала б це «дружбою по крові».
Я зітхнув. І похитав головою. Та дарма. Бо яка із цього користь?