Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
У зв’язку з цим, твердження постколоніальних коментаторів про те, що історія є «дискурсом, за допомогою якого Захід утвердив свою гегемонію над рештою світу», некоректне 24. Світ ніколи не був поділений на дві рівні частини — Захід і не-Захід. Таке подвійне бачення нехтує тим фактом, що Росія докладає гігантських зусиль для творення історії — історії, яка частково суперечить, з одного боку, історії, складеній Заходом, а з другого — історії, яка підтримується зусиллями тих, кого колонізувала Росія. При цьому Росії вдалося успішно накладати частини свого історичного дискурсу на дискурс, створений Заходом, або змішуючи їх, або включаючи власний голос у формі коментарів чи приміток, котрі подаються як загальновизнані. Входження до західного дискурсу, сказати б, через бічні двері, забезпечували невидимість Росії як третьої сторони.
Росію іноді сприймають як «двоюрідну сестру» Заходу — цьому допомогли династичні зв’язки між Романовими й Віндзорами, так само, як інші зв’язки давніх російських родів із Заходом. За таких обставин західні письменники такою мірою користуються сукупністю російських тлумачень, посилань і характеристик (і пов’язаних з ними нахилів, симпатій і упереджень), що російське аґресивне самоствердження стає майже невидимим. Лише той факт, що у західних університетах практично відсутній дискурс про російський імперіалізм, навіть у постколоніальні часи, свідчить про ступінь успіху в риториці, якого досягла Росія. Отже, Центральна та Східна Європа, Сибір, Середня Азія та землі на берегах Чорного та Каспійського морів є, по суті, білими плямами на постколоніальній карті світу, і їхню географію та культуру відносять до «Російської імперії», «Радянського Союзу», «радянського блоку» або «російської сфери впливу». Провідний американський советолог Стівен Коен (Stephen Cohen) з Прінстонського університету відомий своїм висловлюванням про те, що Михайло Горбачов організував зміни в Росії та Східній Європі, і Росія повинна відновити свій вплив у регіонах, які вона була змушена покинути, і що, зрештою, вона це зробить 25. Образливі думки про те, що російські домініони залишилися під владою Москви добровільно, проявляються у таких висловлюваннях, як «країни Варшавського договору», «комуністичні країни» і «Росія та її численні національності». Тоді як постколоніальні вчені вказали на суперечності «Британської Співдружності», стосовно Росії такий процес навіть не розпочався. Певну роль відіграла також і наявність часткової згоди колонізованих народів на колоніалізм, так, як це мало місце у колоніях Заходу в XIX ст. 26
На відміну від колоніальних держав Заходу, які Гарантували людям своїх титульних народів політичні та економічні свободи, Росія отримала доступ до кола європейських імперій, зберігаючи в себе суспільну систему, в якій мала привілеї російська культура, але не російські громадяни. За відсутності соціальних свобод у європейському стилі російські інтелектуали постійно нарікали, що їхнє становище в імперії не краще, ніж у підпорядкованих народів. Ця скарга пережила радянську епоху, і її красномовно висловлює Олександр Солженіцин. Це допомагає нації метрополії звільнитися від почуття, що вона робить щось не так стосовно периферії. Парадоксально, що спроможність Солженіцина знайти велику й готову слухати аудиторію на Заході ґрунтувалася на військовій і літературній потужності імперії. Багато людей перед ним прагнули привернути увагу Заходу до феномена Гулагу, однак вони не були озброєні імперським авторитетом і їм не вдалося справити належного враження 27. Таке особливе ставлення залишилося повністю поза увагою Солженіцина та його інтерпретаторів — і це лише один приклад визнання особливих прав метрополії та применшення прав периферії.