Щоденник моєї секретарки

— Дякую.

Демонструючи чудеса турботи, я прийняв з рук дівчини склянку і заходився розривати неслухняну фольгу блістера. Може, це й справді допоможе?

Дружина сьорбнула шипучий напій і закопилила нижню губу. Як міг лагідно, я погладив її по колінці.

— Ну що ти, як маленька!

— Ти ніколи не думаєш про мене. Тільки про свою кляту роботу.

— Ну, зараз же думаю?

— То це тільки зараз. А раніше?

- І раніше. Просто ти не пам’ятаєш.

— Було б що пам’ятати, — вже майже миролюбно зітхнула моя дружина. Аспірин і справді діяв. — Коли ми з тобою востаннє разом кудись виїздили?

— Тобі що, подорожей не вистачає?

— Так я хочу з тобо–ою. З тобою і Богданчиком. Пам’ятаєш, як ми колись у Карпати їздили втрьох?

Нічого собі, Карпати! Богдану тоді було три роки, а зараз вже в інституті вчиться.

— Спомнила баба, як дівкою була!

— А що мені іще згадувати, коли ти зі мною нікуди не їздиш?

Думка про те, щоб поїхати кудись зі мною, останнім часом перетворилася для дружини на ідею–фікс, тому я вирішив вдати, що не зрозумів, про що йдеться:

— Так Богдан з нами зараз і не захоче їхати. Дорослий хлопець. У нього своя компанія. Знаєш, як вони батьків поміж собою називають? Батькомати.

— Батько–мати? — підняла вона брови, обережно, щоб не з’явилися зморшки на чолі.

В молодості моя дружина була дуже гарненькою. У студентському театрі вона грала романтичних красунь, в яких безнадійно закохувалися герої. Тонкі риси обличчя, ясні блакитні очі й розкішне волосся солом’яного кольору — не знаю, чи тоді вже фарбувалася, чи ще ні. Ловлю себе на думці, що взагалі не можу пригадати справжнього кольору Ірчиного волосся — я засинав то із платиновою білявкою, то зі стильною брюнеткою або рудою спокусницею, а з того часу, коли у жінок стало модно видаляти з тіла геть усю рослинність, не мав можливості навіть піддивитися правду. Приблизно те саме відбулось і з обличчям. Недавня пластична операція розгладила зморшки, однак додала якихось нових, незнайомих рис, до яких довелося звикати кілька місяців. Я навіть пожартував, що коли хірурги змінять її до непізнаваності, буду змушений зраджувати їй колишній з нею ж теперішньою. Не можу, щоправда, сказати, що цей жарт мав великий успіх — слово «зраджувати» жінки не сприймають у будь–якій комбінації.