Щоденник моєї секретарки

— Таки жах, — підтверджую я.

Вона зітхає:

— У мене іноді виникає враження, що ми самі не знаємо, чим займаємося.

— Чому це не знаємо? Ми з тобою удосконалюємо світ. Згадай, в якому стані ми застали міністерство. Неплатежі, борги, бардак. А тепер? І скарбниця повна, і нагору платимо, і нам ще трохи залишається. А всього‑то треба було оптимізувати систему заліків.

— Боюсь наврочити, але слідчих це не переконає. Не дай Боже, звісно.

Вона плює через плече. Я стукаю пальцем по дерев’яному плінтусу:

- І саме тому послухай мене уважно. Я на тому тижні їду до Москви. І не для того, щоб вивчати, як вони залицяються до жінок, а щоб говорити про інвестиції.

Сапулине обличчя стає скептичним. Вона не вірить в існування інвестицій.

— Можеш не кривитися. В Росії грошей навалом, вони шукають нові ринки, а у нас, сама знаєш, зараз очікується великий переділ. Так що все логічно. А що це означає? — запитую і сам відповідаю. — А це означає, що у нас буде багато нових проектів, і щоб старі не плуталися під ногами, треба навести в них лад.

— Господи, знову нові проекти? Куди вже?

— Великим дядям потрібні великі гроші. Тим більше, що й ми далеко не чужі на цьому святі життя. На пенсії відпочинемо — купимо виноградник, будемо робити вино, пити його на веранді і згадувати сьогоднішні бої.

Катька насмішкувато зводить брови:

— Ти на пенсії? Не сміши. Ти у сто років знайдеш, у що вляпатися. Хтось підсуне таких от москалів з «інвестиціями», візьмеш ціпок і подибаєш. — На правах друга дитинства вона не нітиться критикувати начальство.

— Ну, по–перше, не подибаю, а поїду в кріслі. І везти це крісло будеш ти. А по–друге, на кому ж заробляти, як не на москалях? Хай платять за роки поневолення, — я переходжу на півофіційний тон. — Отже, ставлю тобі задачу. Поки я буду в Москві, ти повинна прошерстити усі ланки нашої схеми на предмет слабких місць. Бо ти ж бачиш, як працюють есбеушники: кожен опер, який ще не остаточно ожирів від лінощів, може завербувати там усю кодлу — від директора до прибиральниць. Отож, вибери для прикладу якесь одне підприємство і особисто пройди усі етапи. Подивися, наскільки чисто все працює. Шантаж, залякування — у методах я тебе не обмежую.

Катька зазирає мені в очі і повільно розчахує блузку:

— А якщо доведеться застосувати сексуальні тортури?

Вона вже втратила охоту говорити на ділові теми, але це не означає, що мої слова загубилися в порожнечі. Я певен, що кожне було почуте і відповідно буде виконане. Але це — потім, бо зараз груди її випинаються перед самісіньким моїм обличчям. І я знову відчуваю готовність до бою, тому приймаю гру.

— Тільки якщо пообіцяєш у цей час уявляти мене.

Ми знову пірнаємо в небуття, просто‑таки тут, на кухні. Бо розмови з давніх–давен були найкращим афродизіаком.