Оповідання про Шерлока Холмса

— Згори до вас забратися не дуже легко, — зауважив Холмс, піднявши ліхтар і озираючись довкола.

— Знизу теж, — одказав містер Меріуезер, ударивши палицею по одній з плит, якими було викладено підлогу. — О, звук такий, ніби там порожнеча! — здивовано вигукнув він.

— Я змушений попросити вас поводитись трохи тихше, — сердито мовив Холмс. — Ви вже поставили під загрозу успіх усієї операції. Будьте ласкаві, сядьте на якийсь ящик і не заважайте.

Поважний містер Меріуезер з украй ображеним виглядом усівся на ящик, а Холмс опустився навколішки і з допомогою ліхтаря та збільшувального скла заходився ретельно вивчати щілини між плитами. Це забрало в нього кілька секунд, а тоді він підвівся й сховав скло в кишеню.

— У нас попереду не менше години, — зауважив він, — бо вони навряд чи почнуть діяти, поки шановний лихвар як слід не засне. Тоді вони не гаятимуть і хвилини, бо що швидше впораються, то більше часу матимуть для втечі. Зараз ми, докторе, перебуваємо, як ви вже, безперечно, вгадали, в підвалі міського відділення одного з найбільших лондонських банків. Містер Меріуезер — голова його правління, він охоче пояснить нам, чому найвизначніші лондонські злочинці виявляють нині таку цікавість до цього підвалу.

— Це через наше французьке золото, — пошепки мовив голова. — Нас уже кілька разів попереджали, що його можуть спробувати вкрасти.

— Французьке золото?

— Так. Кілька місяців тому в нас виникла потреба зміцнити свої ресурси, і ми з цією метою позичили у французького банку тридцять тисяч наполеондорів. Згодом стало відомо, що ми навіть не розпакували грошей і що вони лежать у нас у підвалі. В ящику, на якому я сиджу, — дві тисячі наполеондорів, перекладених свинцевою фольгою. Наш запас золотих зливків зараз набагато більший, ніж прийнято тримати в одному відділенні, і члени правління виявляють з цього приводу неабиякі побоювання.

— До того ж вельми обгрунтовані, — зауважив Холмс. — Ну, а тепер час трохи підготуватися. На мою думку, десь за годину настане вирішальний момент у всій цій справі. А поки що, містере Меріуезере, треба зачинити дверцята цього потаємного ліхтаря.

— І сидіти в темряві?

— Боюся, що так. У мене в кишені є колода карт, і оскільки нас четверо, ви могли б, зрештою, зіграти в робер. Але я бачу, що приготування наших супротивників зайшли дуже далеко, і ми не можемо ризикувати, світячи світло. Перш за все нам слід зайняти потрібні місця. Вони хлопці відчайдушні, і хоча ми й заскочимо їх зненацька, можуть заподіяти шкоди, коли ми не будемо обережні. Я стану за цим ящиком, а ви, будь ласка, сховайтеся за тими. Потім, коли я спрямую на них світло, мерщій кидайтесь на них. Якщо вони стрілятимуть, Вотсоне, не вагайтесь — стріляйте й собі.