Оповідання про Шерлока Холмса

— І що ви зробили після цього? — спитав Холмс.

— Повернувся додому на Сакс-Кобург-сквер і порадився зі своїм помічником. Проте він нічим не зміг мені допомогти. Лише сказав, що треба почекати, бо мене, напевно, повідомлять поштою. Але це мене аж ніяк не влаштовувало, містере Холмсе. Я зовсім не був схильний втратити таке гарне місце без боротьби. Тому, прочувши, що ви даєте гарні поради бідним людям, які потрапили в скруту, прийшов оце просто до вас.

— І вчинили дуже мудро, — промовив Холмс. — Ваш випадок пречудовий, і я з великою охотою ним займуся. З вашої розповіді я роблю висновок, що справа ця серйозніша, ніж могло здатися на перший погляд.

— Авжеж серйозніша! — вигукнув містер Джейбез Вілсон. — Адже я втратив чотири фунти на тиждень!

— Ну, на мою думку, — зауважив Холмс, — вам нема чого нарікати на цю незвичайну Спілку. Навпаки, ви заробили тридцять фунтів, не кажучи вже про здобуті вами широкі знання всіх предметів, що починаються на літеру «А». Отже, ви нічого не втратили.

— Згодний з вами, сер. Але я хочу знайти цих людей, дізнатися, хто вони такі, нащо втнули зі мною такий жарт, коли це жарт. А він обійшовся їм недешево — в тридцять два фунти...

— Ми спробуємо все з’ясувати. Та спершу кілька запитань, містере Вілсоне. Оцей ваш помічник, який звернув вашу увагу на оголошення, скільки він у вас до того служив?

— Десь із місяць.

— Як ви його знайшли?

— Він прийшов за оголошенням.

— Він був єдиний претендент?

— Ні, їх з’явилося з дюжину.

— Чому ви взяли саме його?

— Бо він був моторний і заправив недорого.

— Половину платні?

— Так.

— Який він із себе, цей Вінсент Сполдінг?

— Невеличкий на зріст, кремезний, моторний, на обличчі ні бороди, ні вусів, хоч йому вже під тридцять. На лобі — біла пляма від кислоти.

Холмс випростався на своєму стільці, надзвичайно схвильований.

— Я так і думав, — сказав він. — Чи не помітили ви в нього у вухах дірочок для серег?

— Помітив, сер. Він сказав, що їх проколола циганка, коли він був іще хлопцем.

— Гм! — промовив Холмс, розслабившись і поринувши в свої думки. — Він і досі у вас?

— Так, сер, я оце тільки недавно його бачив.

— А як він займався вашими справами, коли вас не було?

— Не можу поскаржитись, сер. Та зранку роботи у моїй касі не дуже багато.

— Чудово, містере Вілсоне. За день чи два я матиму задоволення повідомити вас, якої я думки про цю подію. Сьогодні субота, і я сподіваюсь, що в понеділок ми все закінчимо.

— Ну, — сказав Холмс, коли наш відвідувач пішов. — Що ви про це думаєте?

— Нічого не думаю, — щиро признався я. — Неймовірно таємнича справа.

— Ну, найбільш химерні речі виявляються найменш таємничими, — зауважив Холмс. — Саме банальні, безбарвні злочини розгадати буває найважче, так само, як упізнати людину, що її обличчя нічим не вирізняється. Але з цим випадком я мушу діяти незагайно.

— А що ви збираєтесь робити? — спитав я.

— Курити, — відповів Холмс. — Завдання на три люльки. Прошу вас не обзиватися до мене хвилин із п’ятдесят.