Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського
- Автор: Яневський Данило Борисович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5033-5
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Проект «Україна», або Таємниця Михайла Грушевського». Краткое содержание книги:
Однак усі ці концепції радикально та несподівано для всіх суб’єктів політичного життя скорегувала війна. Корекція відбулася тому, що «по суті на зламі 1914/15 років Австро-Угорщина досягла тієї точки, яку прусський генерал та військовий теоретик Карл фон Клаузевіц, по-аналітичному сухо назвав «кульмінацією». Адже відбулося щось, що повністю змінило характер війни… За якихось декілька тижнів відбулося те, що стало початком кінця як для царської держави, так і для монархії Габсбургів. Такий фінал наперед визначили непомірно великі втрати в боях у період зимової кампанії у Карпатах. Очевидно, і цар, і цісар Франц-Йосиф не до кінця розуміли, що імперії знищують одна одну, і цьому не можна було уже нічим зарадити».[46]
Сучасний стан інституційного розуміння проблеми – 2
Розлого цитована нами на початку розділу академічна «Україна: політична історія…» не стала розвідкою, виключно компліментарною щодо Української Центральної Ради та її вождів. Виявляється, і цей флагман революційного українського руху – але тільки подеколи і деінде – мав окремі вади. Ось чи не найтяжчий її гріх: «У досліджуваний період УЦР не приділяла належної уваги розвиткові національно-визвольного руху на українських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини»[47]! Дарма що Австро-Угорщина – інша держава, та ще й до того така, що воює з Росією. Дарма що русини (яких лише за декілька десятиріч визнали «українцями») – підданці Габсбургів – мали свою військову формацію, яка зі зброєю в руках билася за інтереси корони, мала в тій імперії своє національно-політичне представництво у формі Української парламентарної репрезентації, яка, за В. Солдатенком, «не ставила на порядок денний питання про створення реальних соціально-економічних передумов для розв’язання національного питання»! За відсутності в ті часи національного питання для русинів/українців в «двоєдиній монархії», а також мобільних телефонів, Інтернету та кінець кінцем будь-яких організаційних структур, за допомогою яких УЦР могла би приділити «належну увагу розвиткові національно-визвольного руху на українських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини», годі й говорити про складності, з якими зітнулася УЦР у процесі розвитку «Української революції»!
Не можна оминути увагою в цитованому розділі й одного з найпринциповіших моментів в історії УЦР 1917 р.: 10 листопада Мала рада затвердила нову форму судочинства «іменем Української Народної Республіки». На просте запитання: а що це за диво – Українська Народна Республіка, звідки вона взялася, хто її проголосив, на підставі якого права та згідно з яким законом це проголошення відбулося? – отримаємо єдино коректну відповідь: УНР була проголошена 7 листопада на засіданні Малої ради сорока двома голосами з сорока семи присутніх на засіданні. Ухвалено це проголошення, згідно з протоколом, було голосами українських націонал-соціалістів та їхніх політичних побратимів – соціалістів-сіоністів; політичні представники російської та польської громад не голосували. Протокол засідання також повідомляє, що відсутніми на засіданні було «чоловік 5– 6»[48], хоч це брехня. Ретельні підрахунки показують, що, згідно з офіційними документами УЦР, до складу Малої ради на початку осені 1917 р. входило понад 100 осіб (див. додаток).
Нескладний підрахунок показує, що УНР було проголошено 35,89% голосів членів органу, створеного для вирішення поточних питань між сесіями «великої» ради – підкреслимо ще раз: громадської організації. Спеціально до відома автора цитованого розділу члена-кореспондента НАН України В. Солдатенка повідомляємо: громадські організації, за визначенням, функціонально непридатні до проголошення держав. Більше того – вони не мають права вирішувати питання державного життя – на те вони й громадські організації. Зайве повторювати ту просту істину, що ніяким внутрішнім або публічним документом ані УЦР, ані Малої ради не могли в принципі мати право або обов’язок вирішувати проблеми державного устрою – як до сьогодні не мають на це право, наприклад, Конгрес української інтелігенції або навіть Всеукраїнська нарада депутатів місцевих рад (якщо такі існують).
46
Раухенштайнер М. Росія та Австро-Угорщина в Першій світовій війні. Війна, розпад та новий початок (1914—1918). // Окупація України 1918 року… – С. 31, 37.
47
Україна: політична історія. – С. 255.
48
УЦР… – Т. I. – С. 397.