Червоногрудка
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0 (Карта світу) 978-966-03-5684-9
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Червоногрудка». Краткое содержание книги:
— У штабі ніхто не наказував приносити його назад.
— Можливо, непорозуміння? — запитав Гюдбранн.
— Можливо. — Едвард дістав з кишені тонку недопалену сигарету, відвернувся від вітру, обережно запалив її. Зробивши кілька затяжок, він послав її по колу і сказав далі: — Ті, хто відносив його, стверджують, що його поклали в братську могилу на ділянці «Північ».
— Раз так, то його повинні були закопати?
Едвард заперечливо похитав головою:
— їх не закопують відразу, їх спочатку спалюють. А спалюють удень, щоб уночі росіяни не побачили вогонь. До того ж уночі ці нові братські могили відкриті і не охороняються. Хтось, мабуть, витягнув звідти Даніеля вночі.
— Чортівня та й годі, — знову сказав Дале, узяв сигарету й жадібно затягнувся.
— Так, виходить, вони спалюють трупи? — запитав Гюдбранн. — Навіщо, в таку холоднечу?
— Я знаю, — сказав Дале. — Через мерзлоту. Коли навесні температура різко підвищується, земля відтає і мертвяки вилазять із землі. — Він неохоче віддав сигарету. — Минулої зими ми поховали Форпенеса просто за лінією оборони. А навесні знов наткнулися на нього. А може, лисиці викопали. Ось так.
— Справа не в цьому, — сказав Едвард. — Як Даніель потрапив сюди?
Гюдбранн знизав плечима.
— Минулого разу дозорцем був ти, Гюдбранне. — Едвард заплющив одне око, а другим, циклоповим своїм оком, втупився в нього. Гюдбранн глибоко затягнувся, зволікаючи з відповіддю. Дале закашлявся.
— Я чотири рази проходив повз це місце, — відповів Гюдбранн, віддаючи сигарету. — Але тоді його тут ще не було.
— Ці сліди йдуть поверх останніх слідів чобіт. Кажеш, проходив повз це місце чотири рази?
— Якого дідька, Едварде! Ти й сам бачиш, що Даніель лежить там! — обірвав його Гюдбранн. — Зрозуміло, хтось притяг його сюди, і, скоріш за все, на санчатах. Але якщо ти послухаєш, що я тобі кажу, то зрозумієш, що цей хтось прийшов сюди вже після того, як я був тут востаннє.
Едвард нічого не відповів, замість цього він з явним роздратуванням висмикнув недопалок сигарети зі стулених губ Дале і з жалем подивився на мокрі відмітини на цигарковому папері. Дале зняв з язика прилиплий тютюн і спідлоба зиркнув на нього.
— Ну скажи на Бога, для чого мені робити що-небудь подібне? — запитав Гюдбранн. — І як би я примудрився поцупити труп з ділянки «Північ» і притягнути його сюди, та ще так, щоб мене не помітили караульні?
— Ти міг іти через нічийну смугу.
Гюдбранн скептично похитав головою:
— Едварде, ти вважаєш, я хворий? Навіщо мені труп Даніеля?
Едвард ще двічі затягся сигаретою, кинув недопалок на землю і наступив на нього чоботом. Він робив так завжди, хоча не знав навіщо, — просто не міг бачити догораючі недопалки. Сніг заскрипів, ніби застогнав, коли Мускен гасив недопалок, ніби вкручуючи його в землю підбором чобота.
— Ні, я не думаю, що ти притягнув Даніеля сюди, — сказав Едвард. — Бо я не думаю, що це Даніель.
Після цих його слів Дале і Гюдбранн здригнулися.
— Ну звісно ж, це Даніель, — сказав Гюдбранн.
— Або хтось із такою самою статурою, — сказав Едвард. — І такими самими нашивками на формі.
— Мішок… — почав Дале.
— Ага! Отже, ти бачиш, що це не той мішок, так? — глузливо спитав Едвард, поглянувши чомусь при цьому на Гюдбранна.
— Це Даніель. — Гюдбранн проковтнув слину. — Я впізнав його чоботи.
— І ти пропонуєш нам попросити похоронну команду просто взяти і знову забрати його? — запитав Едвард. — Навіть не роздивившись його ближче. На це ти й розраховував, чи не так?
— А йди ти к бісу, Едварде!
— Після цього випадку я не впевнений, хто з нас двох до нього раніше піде, Гюдбранне. Зніми з нього мішок, Дале.
Дале здивовано витріщився на товаришів, що стояли один проти одного, ніби двоє розлючених биків.
— Ти чув? — крикнув Едвард. — Розріж мішок!
— Я б краще цього не…
— Це наказ. Нумо!
Дале все ще вагався, нерішуче переводячи погляд з одного на іншого. Потім він поглянув на задубіле тіло на ящиках з боєприпасами, знизав плечима, розстебнув камуфляжну куртку і сунув під неї руку.
— Почекай! — сказав Едвард. — Попроси Гюдбранна позичити тобі багнета.
Тепер Дале вже зовсім розгубився. Він питально поглянув на Гюдбранна, але той похитав головою.
— Що ти хочеш сказати? — запитав Едвард, як і раніше стоячи обличчям до Гюдбранна. — За статутом належить носити багнет, а його в тебе сьогодні при собі немає, га?
Гюдбранн мовчав.
— Ти ж управляєшся з цим багнетом, як справжній убивця, Гюдбранне, що, скажеш, просто загубив його, чи не так?