Червоногрудка
- Автор: Несбё Ю
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0 (Карта світу) 978-966-03-5684-9
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Червоногрудка». Краткое содержание книги:
— Еге ж, як і зараз.
— Так було до сьогодні, га скоро щось неодмінно зміниться. Коли ми виграємо війну, Гітлер ще здивує народи. І твоєму батькові більше не загрожуватиме безробіття. Ти теж повинен вступити в «Національне об’єднання». Повинен, чуєш?
— Ти що, насправді віриш у все це?
— А ти ні?
Гюдбранну не хотілося заперечувати Даніелю. Він знизав плечима, та Даніель повторив запитання.
— Звичайно вірю, — відповів Гюдбранн. — Та зараз я більше думаю про Норвегію. Ми не повинні пустити більшовиків у нашу країну. Якщо вони прийдуть, нам знову доведеться виїхати до Америки.
— До капіталістичної країни? — Голос Даніеля став ще ущипливішим. — Щоб бачити, як демократією заправляють багачі, і бути іграшкою в руках долі та корумпованих чиновників?
— Це краще, ніж при комунізмі.
— Демократії вичерпали себе, Гюдбранне. Ти подивися на Європу. Адже і Англія, і Франція — вони обидві вже котилися к бісовій матері задовго до того, як почалася війна, з усім їх безробіттям і експлуатацією. В Європі є тільки дві сильні особистості, які можуть зупинити її падіння в прірву хаосу, — це Гітлер і Сталін. От із чого ми можемо вибирати. Братський народ або варвари. І чомусь майже ніхто не зрозумів, яким щастям для нас стало те, що німці прийшли до нас раніше, ніж м’ясники Сталіна.
Гюдбранн кивнув. Адже Даніель говорить це не просто так, у нього ж є якась підстава так говорити. І з такою переконаністю.
І тут пролунав дикий гуркіт. Небо перед ними стало сліпучо-білим, пагорб здригнувся, і за спалахом вони побачили буру землю і сніг, які, здавалося, самі собою злітали в повітря звідти, де вибухали гранати.
Гюдбранн уже лежав на дні окопу, обхопивши голову руками, але все скінчилося так само швидко, як і почалося.
Він поглянув угору. Там, на краю окопу, за кулеметом лежав Даніель і реготав.
— Що ти робиш? — закричав Гюдбранн. — Увімкни сирену, хай усі прокидаються!
Та Даніель засміявся ще голосніше.
— Друже! — Від сміху на його очах закрутилися сльози. — 3 Новим роком!
Даніель показав на годинник, і Гюдбранн усе зрозумів. Певна річ, Даніель весь цей час чекав, коли росіяни дадуть новорічний салют, а зараз він засунув руку в сніговий насип перед кулеметом і дістав із снігу пляшку, в якій ще лишалося трохи коричневої рідини.
— Бренді! — загукав він, переможно розмахуючи пляшкою в повітрі. — Я беріг його три місяці. Тримай.
Гюдбранн уже встав з землі і тепер сидів і сміявся разом з Даніелем.
— Ти перший! — сказав Гюдбранн.
— Упевнений?
— Звичайно, впевнений, друже, ти ж його зберіг. Тільки не випивай усе!
Даніель ударив по кришці так, що вона злетіла, і підняв пляшку.
— На Ленінград, навесні ми вип’ємо з тобою в Зимовому палаці! — урочисто мовив він, знявши з себе вушанку. — А влітку ми будемо вже вдома, ми будемо справжніми героями нашої улюбленої Норвегії!
Він приклав шийку пляшки до рота і відкинув голову назад. Темна рідина булькала і пританцьовувала. У склі відбивалося світло далеких спалахів. Минули роки, перш ніж Гюдбранн зрозумів — ці відблиски на склі й видали їх російському снайперові. Наступної миті Гюдбранн почув гучний свист, пляшка в Даніелевих руках луснула. Посипався дощ із бренді та осколків скла, Гюдбранн машинально заплющив очі. Він відчув щось мокре в себе на обличчі, воно стікало вниз по щоках, і він мимоволі висунув язик і злизав кілька крапель. Він майже не відчув жодного смаку, лише спирт і ще щось — солодке з присмаком металу. В’язке, мабуть, від холоду, — подумав Гюдбранн, знов розплющуючи очі. На краю окопу Даніеля не було. «Мабуть, він упав за кулеметом, коли зрозумів, що нас помітили», — подумав Гюдбранн, але серце його тривожно закалатало в грудях.
— Даніелю!
Тиша.
— Даніелю!
Гюдбранн схопився на ноги, підповз до бруствера. Даніель лежав на спині. Під головою в нього була кулеметна стрічка, на обличчі — російська вушанка. Сніг навколо червонів від крові і бренді. Гюдбранн обережно підняв шапку. Даніель широко розплющеними очима дивився в зоряне небо. А посеред чола зяяла велика чорна дірка. Гюдбранн усе ще відчував той солодкуватий металевий смак у роті і відчув, що його нудить.
— Даніелю, — тільки й зміг він прошепотіти зашерхлими губами.
Гюдбранн подумав, що Даніель схожий тепер на хлопчиська, який зібрався ліпити снігову бабу, та чомусь раптом ліг і заснув на снігу. Схлипнувши, Гюдбранн бігцем кинувся до сирени, несамовито завертів ручку. І тоді в небо, де згасали спалахи, понеслося пронизливе, тужливе виття.