Вогнем і мечем. Том перший
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-742-Х
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем і мечем. Том перший». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
— Рицарі, — почала вона, — хоч би хто ви були, не відмовте допомогти жінкам, котрі опинилися на дорозі в біді й не знають, що робити. Додому нам залишилося не більш як три милі, але в колясці полопалися осі, і нам, либонь, доведеться ночувати в полі. Фурмана я послала до синів, щоб нам хоч підводу сюди прислали, але перш ніж він доїде й повернеться, смеркне, а в урочищі цьому лишатися страшно, бо тут неподалік могили.
Стара шляхтянка говорила швидко і голосом таким грубим, що намісник аж здивувався. І все-таки він ґречно відповів:
— Не допускай же, ваша милость, такої думки, що ми тебе із вродливою донькою твоєю без помочі залишимо. Ми їдемо до Лубен, де його ясновельможності князеві Ієремії служимо, і дорога нам, здається, в один бік; а хоч би й у різні, все одно залюбки збочимо, аби лиш наше товариство вам не надокучило. Що ж до підвід, то я їх не маю, бо їду з почтом по-вояцькому, без обозу, але пан посол має і, сподіваюся, він, як шанобливий кавалер, охоче пані й панночці прислужиться.
Посол скинув соболиний ковпак, бо, знаючи польську мову, зрозумів, про що йдеться, і відразу ж, як ґречний боярин, із красивим компліментом запропонував свої послуги, після чого звелів сокольничому скочити по підводи, які дуже відстали. А намісник тим часом дивився на панночку, котра, не витримавши його пронизливого погляду, опустила додолу очі, а пані із козацькою зовнішністю мовила ось що:
— Нехай Бог заплатить вашій милості за допомогу, панове. А позаяк до Лубен дорога ще далека, не погордуйте моєю і моїх синів господою, де ми раді вам будемо.
Ми із Розлогів-Сіромах. Я вдова князя Курцевича-Булиги, а це не донька моя, а донька покійного Курцевича-старшого, дівера, котрий віддав свою сироту на нашу опіку. Сини мої зараз дома, а я повертаюся із Черкас, куди до вівтаря Пресвятої Пречистої із пожертвою їздила. І ось поворітьма спіткала нас ця прикрість, тож, якби не пособили ваші милості, довелося б, либонь, заночувати на шляху.
Княгиня говорила б іще, та раптом удалині з’явилися підводи, що наближалися клусом, у супроводі юрби посольських каралашів і жовнірів пана Скшетуського.
— То ви, милостива пані, вдова князя Василя Курцевича? — спитав намісник.
— Ні! — враз і ніби гнівно заперечила княгиня. — Я вдова Костянтина, а це — Василева донька, Гелена, — додала вона, показуючи на панну.
— Про князя Василя багато у Лубнах розповідають. Був він і вояк великий, і небіжчика князя Міхала довірений.
— У Лубнах не була, — трохи гордовито відповіла княгиня, — і про його вояцтво не чула, а про подальші вчинки нема чого й згадувати, бо про них і так усі знають.
Слухаючи це, князівна Гелена схилила голову як квітка, підтята косою, а намісник швидко промовив:
— Такого, милостива пані, не кажіть. Князь Василь, через страшну error[25] правосуддя людського засуджений на втрату майна і життя, мусив рятуватися втечею, але згодом невинність його було доведено, що теж було законно підтверджено, і честь йому, як чоловікові добропорядному, повернено; а честі має бути тим більше, чим більша була кривда.
Княгиня кинула бистрий погляд на намісника, а на її неприємному, різкому обличчі виразно відбився гнів. Але пан Скшетуський, хоч був він чоловіком молодим, мав у собі стільки рицарської гідності, а погляд у нього був такий ясний, що вона не насмілилася йому заперечити, натомість звернулася до князівни Гелени:
— Панянкам цього слухати не гоже. Піди поглянь, щоб кожухи з коляски переклали на підводи, якими ми з дозволу їхніх милостей поїдемо.
— Дозволь же, ласкава панно, тобі допомогти, — запропонував намісник.
Вони удвох пішли до коляски, але тільки-но опинилися одне навпроти одного по обидва боки дверцят, як шовкові торочки очей князівни піднялися, і її погляд, наче ясний і теплий промінь сонця, упав на обличчя поручика.
25
Помилку (лат.).