Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
30 жовтня
Сьогодні ранком пішов уперше в цю пору дня дощ. Чи не надходить дощова пора року? Коли дощ перестав, я бачив, сидячи на пні коло мого флагштока, оригінальний спосіб рибальства. Був відплив; дрібна риба, що її, мабуть, переслідували акули, яких тут чимало, металася на всі сторони, вистрибуючи іноді з води. З-за дерев коло берега вийшов Туй і стежив за рухами риб. Зненацька риби, певно нещадно переслідувані ворогом, метнулись до берега. Кількома стрибками Туй опинився коло них. Води було там трохи нижче колін, і дно, розуміється, добре видно. Раптом Туй енергійно стрибнув, і одна з рибок була піймана. Туй ловив їх ногою. Він спочатку придавив рибку стопою, потім підняв, ухопивши між великим і другим пальцем ноги. Зігнувши коліно, він простягнув руку й, визволивши здобич, поклав рибку в торбу. Після цього, швидко нахилившись і схопивши камінь, Туй щосили кинув його у воду, потім, підійшовши до того місця, куди кинуто камінь, він, стоячи на одній нозі, підняв другою забиту каменем рибку. Все це було зроблено не тільки дуже вправно, але також і вельми граціозно. Слід зазначити, що Туй людина зовсім не молода; мені він видається років під сорок п'ять або й більше. Побачивши мене на моєму мисі, він прийшов у Гарагасі. Я кинув на землю клаптик паперу й сказав, щоб він підняв його ногою. Я хотів знати, чи може він так щільно притиснути великого пальця до другого, щоб утримати папір. Папір миттю піднято, і він, перейшовши за Туєвою спиною в руку, був переданий мені. Те ж саме він зробив з невеликим каменем, якого підняв з землі, не спиняючись ні на секунду.
Кожного дня я бачу нових метеликів, але мало доводиться їх ловити — невправний я, і до того ж — з двох боків море, а з двох інших — ліс, вільного місця навколо дому небагато. Сьогодні бачив особливо багато великих і гарних метеликів, та зловив тільки одного. Не можу сказати, що зовсім дужий; голова важка, спина болить і ноги кволі. Вночі Боєві було набагато краще, бо я йому майже силоміць прорізав великий нарив — це треба було конче зробити. Я наказав Улсонові потримати товариша, і миттю все було зроблено. Вночі, прокинувшись близько одинадцятої години, чую знову стогони; в Улсона — приступ. Ходить, заточуючись, з осклілими очима й змарнілим лицем.
Стан Боя починає мене непокоїти; пропасниця, видимо, минула, та все ж температура тіла далеко вища від нормальної; кашель, який, за його словами, турбує Боя вже кілька років, здається, подужчав останніми тижнями внаслідок опуху, який кінчився наривом. Ось уже два тижні, як Бой лежить і майже не їсть; це частково через упередження, ніби хворому слід дуже мало їсти.
31 жовтня
Приходило кілька жителів Бонгу з своїми гістьми з близьких гір. Верховинці відрізняються від берегових папуасів недбалішою зачіскою і, як мені здалося, трохи світлішим кольором шкіри.
1 листопада
Бачив знову кілька тубільців, які живуть у горах. Вони носять менше прикрас, ніж берегові папуаси. Вдалині показалися дві піроги, що йдуть від селища Богатім, прямуючи, здається, прямо сюди.
У папуасів нема звичаю вітатись чи прощатись із близькими сусідами; вони це роблять тільки в надзвичайних випадках. Туй, який бував у Гарагасі частіше від інших тубільців, приходить і йде, не кажучи ані слова й не роблячи ніякого жесту. Я не помилився: дві партії тубільців, чоловік десь із двадцять, приходили до мене. Я хотів швидше їх збутись і мовчав майже весь час, спостерігаючи гостей, які розташувалися навколо мого крісла.
Поки що я не помітив у папуасів якоїсь улюбленої пози, вони часто міняють її: то сидять навпочіпки, то, стаючи навколішки, сидять на своїх литках, то, майже не міняючи цієї пози, розсувають ноги. Іноді вони лягають, підпираючи рукою підборіддя, і їдять або говорять собі далі, зрідка міняючи свою позу. Улсон приніс свою гармонію і почав грати; при перших же звуках папуаси посхоплювалися всі разом і відсунулись назад. За якийсь час дехто з них почав нерішуче підходити. Загалом музика, яка роздирала мені вуха, дуже сподобалася гостям; вони виражали свій подив і захоплення, стиха посвистуючи та похитуючись з боку на бік. Щоб збутись гостей, я роздав кожному по смужці червоної матерії, якою вони пов'язали собі голови. Загалом, молоді тубільці тут дуже ласі до всяких прикрас. Для повного туалету папуаського красуня треба, мабуть, чимало часу.
2 листопада
Вночі я поклав собі вирушити самому в шлюпці подивитись конфігурацію поблизьких пагорбів. Уставши ще вдосвіта й випивши холодного чаю, бо сніданку мені не хотілося дожидати, я рушив на шлюпці спочатку до мису Габіна (мис Обсервації), а потім уздовж берега в напрямі до селища Мале. За береговим мисом здіймалося кілька пагорків заввишки футів з триста, їхні схили, вкриті високою травою, не скрізь ще заросли лісом. Подекуди в горах, які височіли над пагорками, кучерявилися димки вогнищ. Мабуть, там були селища.