Серед дикунів Нової Гвінеї

Незважаючи на Улсонові стогони, я заснув, але не встиг проспати й півгодини, як мене знову збудило виття, яке, здавалося, то наближалося, то знову віддалялося. Спросонку я не міг розібратися, що б це воно могло бути. Вийшов на веранду.

Дощ ущух, і було не дуже темно. Я одягнувся, вийшов, спустився до струмка, і мені заманулося піти стежкою до Горенду й послухати папуасів, бо це виття не могло бути нічим іншим, як співом тубільців. Треба було сказати Улсону, що я йду, йому моя фантазія не сподобалась. Він запевняв мене, що коли зненацька прийдуть папуаси, то неодмінно заб'ють його й Боя, бо обидва вони хворі і боронитися не можуть. На розраду йому я лишив мою рушницю-двостволку коло його ліжка й запевнив, що на перший постріл повернусь негайно в Гарагасі. Дощ минув, але було похмуро; проте, хоч і ховаючись за хмари, зійшов місяць, і я міг обережно продиратися стежкою. Співи чулися чимраз голосніше, в міру того як я наближався до Горенду. Дуже стомившись з цієї прогулянки в пітьмі, я сів на пень і почав прислухатися. Співи чи виття, що летіли мені назустріч, були дуже прості, й мелодія раз у раз повторювалася. Крім того, цей примітивний мотив підіймався й спускався неправильними хвилями або й зовсім несподівано уривався, щоб початись через півхвилини. Час від часу чути було удари барума[22].

Іноді той самий спів починався поволі, тихо, протяжно, помалу зростав, ставав дедалі голосніший, такт чимраз частішав; нарешті спів переходив у якийсь майже нелюдський крик, що, раптом обриваючись, завмирав.

Сидячи на пні, я двічі мало не звалився. Мені здавалося, що я бачив якийсь страшний сон. Прокинувшись удруге й почуваючи велику охоту спати, я змінив свій намір: замість того, щоб іти вперед, пішов назад і не пам'ятаю, як дістався до моєї хатини, де одразу ж ліг, навіть не роздягаючись. Кілька разів ще я чув спросонку уривки папуаського концерту.