Мак і пам’ять
- Автор: Целан Пауль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-039-9
- Переводчик: Петро Рихло
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Мак і пам’ять». Краткое содержание книги:
Поетична збірка Пауля Целана «Мак і пам’ять» (1952) знаменувала собою поворотний пункт повоєнної німецької лірики й стала символом «поезії після Аушвіцу». Все в ній було несподіваним і незвичним — спосіб мислення, образна структура, формальна вишуканість, мова. Однак вона аж ніяк не було раптовим поетичним осяянням, що з волі провидіння зійшло на молодого автора, а наслідком наполегливої багатолітньої праці й невтомних пошуків адекватного втілення болючої проблематики, яка після жахливих нацистських злочинів невідворотно постала у глибоко травмованій німецькій свідомості. Своєю збіркою «Мак і пам’ять» Целан прагнув дати поетичну відповідь на виклики часу. Тому ці вірші переконливо вписані в координати своєї епохи — не тільки як її вагоме естетичне досягнення, але і як важливе історичне та етичне свідчення.
Не випадково Целан розмістив «Фуґу смерті» в середині своєї поетичної збірки, де їй відведено центральне місце. З утіленою в ній жахливою проблематикою масового вбивства євреїв образна семантика заголовка книжки була доведена до екстремальності, а пам’ять про жертви перетворювалася на найбільшу моральну травму німців, яка, подібно до незагойної рани, завжди кровоточитиме. Труднощі при рецепції цього й сьогодні найвідомішого вірша Целана показують, що він був одним із найбільших викликів німецькій свідомості від найдавніших часів. Ні перші читачі, ні ранні рецензенти поетичної збірки Целана не збагнули цього повною мірою, коли вони розглядали «Фуґу смерті» як «жест примирення», як подолання жахливої дійсності таборів смерті й сподівалися завдяки естетиці цієї «довершеної» мови певного витіснення й морального звільнення від своєї історичної вини.
Отож книга «Мак і пам'ять» кристалізує тематичні домінанти, які були заторкнуті й задекларовані вже у збірці «Пісок із урн»: Голокост і пам’ять, бездомність і мандри, ерос і танатос, мову і час. Зв'язок з культурною традицією виявляється у розмаїтті біблійних (Акра, Вавилон, Єгипет, Рут, Ноемі, Мір’ям, Суламіт) й античних (Ясон, Оріон, Девкаліон і Пірра) ремінісценцій, у підхопленні образів і мотивів класичної й модерної літератури (Лютер, Ґете, Гайне, Андерсен, Рільке, Тракль). Ці традиційні імена й реалії в його поезіях завжди актуалізуються, вони з’являються у нових, несподіваних образних констеляціях, які вбирають у себе всю трагіку 20 століття і рефлектують їх у парадоксальних, нерідко очуднених поетичних структурах. Характерний для ранніх віршів довгий дактилічний рядок поступово стискається до коротших віршів, анжамбемани стають дедалі частішими, строфи — доступнішими для огляду, а мова загалом тверезішою — з віршів паризьких циклів майже повністю зникає пишна образність численних епітетів та ґенітивних метафор. Так вже у цій збірці виявляється генеральний напрямок подальшого поетичного розвитку Целана, зорієнтований на «сірішу мову».
***
Літературно-критична реакція на появу Целанової збірки «Мак і пам’ять» була вельми жвавою, хоча й неоднозначною. З одного боку, збірка викликала низку захоплених рецензій провідних періодичних видань німецькомовного простору, в яких виразно підкреслювалося її значення. Так, наприклад, Вальтер Ленніґ писав про яскраво модерний характер Целанових віршів, які «налаштовані на тон стриманого суму», в яких чути «нове звучання» й наявний «неповторний світ особистого вираження», тому тут не варто «сперечатися про ранґ», оскільки цією поетичною книгою Целан «поставив себе на перше місце серед молодих німецьких ліриків» (Таґесшпіґель від 31.5.1953); Гельмут де Гааз підкреслював, що поетичний первісток Целана «має свій власний тон, який неможливо не почути», який вже не вдасться забути й назвав його мову «свіжою» й «первозданно чистою» («Ді нойє літераріше Вельт», 4.1953, № 13 від 10-го липня); Карл Шведгельм виразно наголошував, що це мова, яка в німецькому культурному просторі ще «незвична», тому що «вона не проповідує, не співає і не малює пейзажів, а висловлює внутрішній досвід за допомогою образів, і завдяки своїй поетичній інтенсивності ці образи продукують нові горизонти досвіду» («Ворт унд Варгайт, липень 1953).