Мак і пам’ять

***

Поза всяким сумнівом, збірка віршів «Мак і пам’ять» знаменувала собою найважливішу віху та найбільший прорив у Целановому житті. Вже складна історія її виникнення підтверджує цю тезу. Шлях до цього «офіційного» книжкового дебюту тривав набагато довше, ніж ґенеза всіх подальших поетичних збірок автора — від перших віршів, створених 1944 р. ще в Чернівцях, через тексти, написані в Бухаресті й Відні й аж до ліричних творінь паризького часу минуло вісім років. Але й щільність досвіду, який знайшов тут свій відбиток, заледве можна порівняти з іншими періодами його життя: війна й переслідування, депортація й загибель батьків, румунський табір, втеча з радянських Чернівців до Румунії, злиденне животіння у метрополіях Європи… Все це також приховано звучить у поетичному первістку Целана.

Збірка віршів «Мак і пам’ять» містить цього разу 56 ліричних текстів. Майже половину з них (26 віршів) було запозичено зі знищеної книжки «Пісок із урн», і це вказує на те, що Целан не відкинув свою нещасливу віденську збірку, а продовжив її. Заголовок збірки походить з написаного у Відні вірша „Corona“ (лат. вінець), де читаємо: «Ми кохаємось палко, як мак і пам’ять». Ці два слова, які в поетичній системі Целана утворюють яскраво виражений оксюморон, але водночас також і нерозривну єдність, позаяк вона окреслює полярність спогадів і забуття й оголошує пам’ять про мертвих невід’ємним елементом життя, є багатошаровою й напрочуд глибокою, вона викликає в читача величезне багатство спонтанних асоціацій, які локалізовані поміж пурпуром, полум’ям, сп’янінням, сном, коханням, болем і забуттям. «Тільки ‘мак’, поринання у сон, у сп’яніння й забуття, уможливлює живу ‘пам’ять’ про мертвих»[13] — зазначає з цього приводу Вольфґанґ Еммеріх. У віденській збірці «Пісок із урн» образний вислів «мак і пам’ять» був заголовком найбільшого середнього циклу. Тепер Целан програмово виніс це широко розгалужене, сповнене символіки образне поєднання як узагальнююче метафоричне поняття на обкладинку книжки — так що назви віршованих циклів можуть прочитуватися у світлі цього травматичного образу. Перший цикл «Пісок із урн» (25 віршів) охоплює поезії чернівецького, бухарестського і віденського періодів, «Фуґа смерті» (концептуально сформована ще в Чернівцях, завершена в Бухаресті й вперше опублікована в румунському перекладі Целанового друга Петре Соломона під заголовком «Танго смерті» („Tangoul mortii“) в газеті «Контемпоранул» від 2-го травня 1947 р.) утворює окремий розділ і виконує тут роль осі, яка структурно й тематично утримує рівновагу, третій цикл «Контрове світло» (17 віршів) і четвертий розділ «Стебла ночі» (13 віршів) — завершують відтак вірші, які виникли вже у Парижі. Це структурування організовано за хронологічним принципом, однак воно є також і тематичним, і ми можемо простежити, як радикально змінилися тематичні домінанти автора порівняно з віденським періодом. З повним правом наголошує Йоахім Зенґ: «Поетична збірка є добрим прикладом того, як Целан за допомогою композиції реагує на змінену реальність»[14].