Місто собачих снів

До речі, дивна штука – телевізор! Чудово допомагає задовільнити підсвідоме бажання відректись від відповідальності! Людина сидить і тупо зиркає в картинку, яка змінюється (яку змінюють замість неї?) щоп’ять секунд, і обманює себе тим, що контролює ситуацію і хід подій здатністю приймати рішення перемикання каналів. Чи ж не тому стільки людей полюбляє переглядати ТВ з пультом у руці?

А, може, я помиляюся і пульт потрібний лише для того, щоб вибирати найменше зло із трансльованого матеріалу?

Чи десь побутує думка, що якщо довго перемикати телевізійні канали можна досягнути побутової нірвани?!

Борис пристально дивився в плоский екран, придбанного на минулому тижні телевізора. Як би там не було, він був задоволений собою далі нікуди. Куплений листок з поетичними каракулями заспокоював і викликав відчуття дивного самозадоволення. Тепер Борис припіднесе його сусідці і вона перестане його цуратися. Якщо вона живе з тим придурком, значить полюбляє всілякі мистецькі штучки, а отже – вірш справить на неї враження. Далі кілька подарунків – і справа залагоджена!

Він навіть точно знав як відбуватиметься вручення „поеми” – Борис, весь такий із себе, підрулить на сяючій від зимового сонця машині і привідкривши вікно недбало кине: „Привіт, сонце, я тут для тебе дещо маю”… Далі фантазія вичерпувалась і залишались суцільні райдужно-гламурні кола. До речі, і Валентинів день скоро, можна буде під нього підлаштуватись!

Борис згадав про свято закоханих і на мить спохмурнів. Він ніколи не любив це свято. В бурситетські роки це означало витрати на подарунок подрузі (якщо вона була), якщо ж дівчини не було це означало лише ручну святкову фіззарядку. Так хай хоч одного разу стане в пригоді!