Легенди про зоряних капітанів
- Автор: Альтшуллер Генрих Саулович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Легенди про зоряних капітанів». Краткое содержание книги:
Глибокою вірою в людину, в її невичерпні творчі можливості проникнуті “Легенди про зоряних капітанів” Г.Альтова.
Це був традиційний сигнал: “До зльоту — готовий!”
Хвилі перекочувались через острівець, навколо корабля кипіли буруни. Мені раптом здалося, що море нерухоме, а корабель мчить уперед. Мені здалося, що чути гуркіт стартового двигуна. Це тривало кілька секунд, не більше. Але я зрозумів, чому для вічної стоянки корабля вибрано цей маленький, непомітний острівець.
Зненацька вогні на зорельоті погасли.
Ми довго чекали. Вітер усе сильніше й сильніше розхитував майданчик маяка.
— Треба йти! — схилившись до мене, прокричав інженер і витер мокре лице.
Низько, над самою водою, спалахнула розпечена до синього блискавка. Протяжний гуркіт грому злився з ревінням хвиль.
Шторм почався.
Коли ми спускалися гвинтовими східцями, інженер сказав:
— Вся річ у тому, що він шукав вас. Він завжди розглядав людей, але тільки сьогодні він побачив вас і відкрив люк.
— Чому саме мене? — спитав я. — Адже ми були вдвох.
— На вас форма Зоряного Флоту, — відповів інженер і впевнено повторив: — Авжеж, на вас форма астронавта.
Це була дуже наївна ідея, яку проте можна було пробачити нефахівцеві. Електронні машини на старих зоряних розвідниках не вміють розрізняти людську одежу. Очевидно, машина довідалася, що насувається дуже сильний шторм, і прийняла найпростіше за цих умов рішення — злетіти, втекти від шторму. Піднятись корабель, звичайно, не міг, але все ж підготувався до польоту.
Вислухавши моє пояснення, інженер невпевнено сказав:
— Що ж, можливо, так воно все й було… Не заперечую… Проте він уже сорок років на цьому острівці. Сорок років! Невже за цей час у його електронній пам’яті ніщо не змінилося само по собі?..
Я не відповів інженерові. Я думав про інше. Зореліт був навіки прикутий до каміння. Над ним пролітали інші кораблі, сходили й заходили далекі зорі. І коли хоч що-небудь схоже на розум жевріло в старому кораблі, про що міг думати його недремний електронний мозок?
Сорок років його мозок лишався сам із собою. Тільки з собою. І ще — із спогадами.
Перший контакт
Директор інституту не дивився на співробітників, що зійшлися в його кабінеті, і довго смикав густу чорну борідку. Врешті сказав:
— Мої юні колеги, це скандал. Справжнісінький скандал. Навіть ультраскандал. З нас реготатимуть.
— А що, власне, скоїлося? — спокійно запитав юнак у ковбойці.
Директор сумно подивився на нього крізь великі рогові окуляри з випуклими скельцями.
— Вам, керівникові експериментальної лабораторії, це слід було б знати. Авжеж. Учора вночі “Марсіянин” розмовляв з “Арістотелем”.
— Який… марсіянин? — розгублено промовила дівчина, що сиділа край вікна, начальник відділу інформаційно-логічних машин.
— Не дивіться на мене так, — карбовано вимовляючи кожен склад, сказав директор. — Я не з’їхав з глузду. “Марсіянин”, про якого я кажу, пишеться з великої літери і в лапках.
Дівчина сконфужено посміхнулась.
— Так, — продовжував директор. — Ніхто не пам’ятає. Ніхто не знає, про що йдеться. Гаразд, я вам нагадаю. Три роки тому, мої шановні колеги, три роки тому, коли ви ще були студенти, у нас поставили експеримент. Людина, котра ставила цей експеримент, нині працює в іншому місті. Авжеж. Ішлося про те, чи зможуть порозумітися між собою астронавт і розумний мешканець іншої якоїсь планети. Сподіваюсь, ви здогадуєтесь, що проблема ця безпосередньо стосується нас, кібернетиків. Авжеж. Вона стоїть поряд з проблемою кодування і перекодування з однієї мови на іншу.
— Саме так! — вигукнув начальник відділу електронного моделювання, одягаючи рогові окуляри, дуже схожі на директорові. — Тепер я пригадую. Було збудовано два автомати, які могли спілкуватися між собою за допомогою акустичних пристроїв. Один з автоматів назвали “Марсіянином”, а другий… а другий чомусь “Арістотелем”.
— Тобто як це “чомусь”? — обурився директор. — Дитині ясно: що більша часова відстань між розумними істотами, то важче їм порозумітися. Вам, мій юний колего, легше налагодити контакт з марсіянином, ніж, наприклад, фараонові Аменхотепу Четвертому. Тому перший автомат дістав усю ту інформацію, всі ті знання і уявлення, які, на думку істориків, мусив би мати Арістотель чи його сучасник-учений, а другий… Авжеж, з другим автоматом було дуже багато неприємностей. Ми налагоджували його, консультуючись з астрономами, біологами, філософами і цими… ну, науковими фантастами. Страшенно тяжко було! Скільки консультантів — стільки думок.