Двійник

— Можна з тобою поговорити? — гукнула вона.

Двейн вийшов із кабінету, зачинив за собою двері. Різко спитав:

— Що ти тут робиш?

Барт перевів очі з одного на іншу. Повільно почав відходити до виходу:

— Ем, Двейне, я сходжу вип’ю кави.

— Так, так, — пробуркотів Двейн. — Байдуже.

Продавець зник. Чоловік з дружиною подивилися одне на одного.

— Я на тебе чекала, — сказала Метті.

— Що?

— Мій прийом у гінеколога, Двейне. Ти сказав, що прийдеш. Лікар Фішмен чекав двадцять хвилин, а тоді чекати було вже нікуди. Ти пропустив УЗД.

— О. Господи, я забув. — Чоловік провів рукою по темному волоссю, пригладив його. Завжди труситься над своєю зачіскою, над сорочкою, над краваткою. Він любив говорити: «Коли маєш справи з продукцією високого класу, мусиш сам цьому відповідати». — Вибач.

Метті розкрила сумочку, дістала знімок.

— Хочеш хоча б на знімку побачити?

— Що це?

— Це наша донька. Знімок УЗД.

Він глянув на картинку, знизав плечима.

— Тут не дуже щось і видно.

— Отут видно ручку, а там — ніжка. Якщо придивитися, навіть личко майже видно.

— Ну круто. — Він віддав дружині знімок. — Удома буду трохи пізніше, гаразд? Близько шостої приїде клієнт для тест-драйву. Повечеряю сам.

Жінка поклала УЗД у сумочку й зітхнула.

— Двейне…

Він швидко дзьобнув її у чоло.

— Я тебе проведу. Ходімо.

— А ми не можемо зараз вийти на каву чи ще кудись?

— У мене клієнти.

— Але ж у виставковому залі нікого немає.

— Метті, будь ласка. Дай мені попрацювати, добре?

Двері Двейнового кабінету раптом відчинилися. Метті швидко озирнулася: довготелеса білявка перебігла через коридор до іншого кабінету.

— Хто це?

— Хто?

— Жінка, яка була в тебе в кабінеті?

— А. Вона? — чоловік прокашлявся. — Новенька. Я вирішив, що нам у продажах потрібна жінка. Ну, знаєш, щоб команда була різноманітніша. Виявилося, що вона справжній скарб. Минулого місяця продала більше авто, ніж Барт, а це про щось та й свідчить.

Метті дивилася на зачинені двері кабінету Двейна й думала: «Ось коли все почалося. Минулого місяця. Тоді між нами все змінилося, тоді у Двейновому тілі опинився чужинець».

— Як її звати? — запитала вона.

— Слухай, мені справді треба працювати.

— Я просто хочу знати, як її звати.

Вона подивилася на чоловіка і тої ж миті побачила в його очах чисту провину, яскраву, мов неон.

— Господи… — Він відвернувся. — Нащо мені все це.

— Ем, місіс Первіс? — То був Барт, гукав від входу до виставкового залу. — Ви знали, що у вас колесо спустило? Механік щойно мені показав.

Жінка здивовано подивилася на продавця.

— Ні. Я… Я не знала.

— Як можна не помітити, що в тебе спустило колесо? — запитав Двейн.