Гра в бісер
- Автор: Гессе Герман
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Вища школа»
- Переводчик: Лина Васильевна Костенко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гра в бісер». Краткое содержание книги:
Ще ясніше внутрішній розлад проступає крізь розповідь про Кнульпа. Завжди бадьорий, легковажний блукач, спадкоємець ейхендорфівського «гультяя» і водночас людина непорушних моральних засад, Кнульп і протистоїть ремісницькому міщанському південнонімецькому побутові, і разом з тим природно вписується в нього. А втім, Кнульп — не зовсім типовий. В останньому з оповідань змальовано його смерть. Смерть для ідиліка — неминучий закон буття, невід’ємна ланка природного кругообігу. І вона може, навіть повинна бути ясна й спокійна. А тяжко хворого Кнульпа мучили сумніви, «…він дедалі більше заплутувався в тернових хащах свого змарнованого життя, не знаходячи в ньому ні сенсу, ні втіхи». Але перед самим кінцем йому відкрилося, що на його життя можна глянути із зовсім іншого боку. Коли він замерзав у снігу, йому привидівся бог. І бог сказав: «Ти й досі не здогадався, любий, навіщо тобі судилося пройти по життю легковажним гультяєм і волоцюгою? А на те, щоб заразити світ хоч крихтою дитячої грайливості й дитячого сміху. На те, щоб тебе скрізь трішки любили, трішки кепкували з тебе і трішки були тобі вдячні».
Кнульп помер тихо, заспокоєно, як і належить в ідилії. Проте залишилась дилема, залишилась двоїстість. Адже бог тільки привидівся йому, це був один Із Кнульпових сумнівів, одне з його самовиправдань. Кнульп — це художник, митець, який не хоче коритися навколишній дійсності, ворожій мистецтву. В цьому його позитивна («приємна богові») місія. Але Кнульп — і витвір, як визнав набагато пізніше сам Гессе, несприятливих суспільних умов. Так через ідилію проходить розколина; ідилія виявляється хистким мостом над полюсами, над суперечністю сущого, не стільки знахідкою, скільки пошуками гармонії.
Письменник регіональний, як правило, прославляє усталені звичаї і традиції тільки свого власного гнізда; все чуже викликає в ньому недовір’я. Гессе і з цього погляду був винятком. «Три сильних чинники протягом усього мого життя впливали на моє виховання, — казав він на схилі віку. — Це християнський і ділком позанаціональний дух батьківського дому, читання давніх китайців і не в останню чергу вплив єдиного історика, якому я був відданий як вдячний учень, до якого ставився з довірою і пошаною, — Якоба Буркгардта».
Релігійною людиною в справжньому значенні цього слова Гессе не був, а тим більше не був він релігійним письменником. Але домашній «християнський дух» справді впливав на нього, до того ж дуже своєрідно. Швабський пієтизм, якого дотримувалась сім’я, був ученням дивним, суперечливим. Він поєднував у собі протест проти лютеранськоцвінгліанського церковного догматизму з вузькою, сектантською ортодоксією, був понародному єретичний і посхимницькому самозаглиблений. Гессе ставився до цієї віри батьків неоднозначно і найбільше цінував у ній саме протестантське, бунтівне зерно.
Не менш істотним виявилось і «читання давніх китайців», вірніше, довголітнє вивчення всієї брахманської, буддійської, конфуціанської філософської премудрості. Поштовх до цього знову ж таки дала родина: недарма і батько, і дід Гундерт побували в Індії місіонерами. Проте Гессе перевершив їх усіх. Справа не в тому, що він також здійснив подорож до Індії. Знаменніше те, що він з часом став знавцем духовного життя античного і середньовічного Далекого Сходу. Якраз у «давніх китайців» він знайшов підтвердження своєї ідеї двополярності буття, розділеного і нерозривно зв’язаного, буття, що складається з позитивного Ян (воно символізує небо, тепло, чоловіче начало) і негативного Інь (земля, холод, жіноче начало). У стародавніх індійців і китайців учився Гессе й мистецтва медитації, самоаналізу, незворушно споглядального ставлення до сущого. А втім, це останнє він, з властивою йому непослідовністю, поєднував з досить активним соціальним протестантством. Зокрема, відлюдник Гессе 19– 19pp. був одним із видавців літературногромадського журналу «Мерц», настроєного опозиційно до режиму Вільгельма II, а — зверненого до молоді журналу «Vivos voco» («Я закликаю живих»).
Гессе був енциклопедично начитаною людиною. Важче назвати це освіченістю. Давався взнаки брак системи. Дехто з самоуків здатен довідатись про певні речі набагато більше, ніж вихованець Кембріджа, Сорбонни чи Геттінгена. Але в самоука неминучі прогалини, і то не так через брак програми, як через вільне ставлення до неї. Гессе, наприклад, був байдужий до європейської філософії після Сократа, і він її майже не вивчав. Навіть Гегеля, за його власним визнанням, «читав мало». Винятком були тільки Шопенгауер, Ніцше та психоаналітики Фрейд і Юнґ.