Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— І ви захищали її потім упродовж кількох років.
— Мабуть, недостатньо. Я боровся за неї після епізоду в підземці. На той час я вже знав її і ставився до неї дуже прихильно. Вона мала твердий характер. Я прикрив її, коли її хотіли помістити до закритого лікувального закладу. Але довелося піти на компроміс, погодившись на визнання недієздатності, і тоді мене призначили її опікуном.
— Навряд чи Бйорк сам приходив і вимагав, щоб суд прийняв певне рішення. Це привернуло б увагу. Він хотів запроторити її до лікарні і розраховував очорнити її за допомогою психіатричних експертиз, зокрема експертизи, проведеної Телебор’яном, сподіваючись, що тоді суд ухвалить єдино можливе рішення. Але судді стали на вашу сторону.
— Я ніколи не вважав, що їй потрібна опіка. Але якщо вже бути відвертим, я не натискав на всі кнопки, щоб скасувати постанову суду. Мені треба було діяти енергійно і не відкладати справу на потім. Але я дуже приріс душею до Лісбет і… Я весь час це відкладав. У мене було надто багато справ. А потім я захворів.
Мікаель кивнув:
— По-моєму, ви не повинні себе винити. Ви один з небагатьох, хто всі ці роки був на її боці.
— Але проблема в тому, що я не розумів справжньої потреби діяти. Лісбет була моєю підопічною, та вона ані слова не сказала мені про Залаченка. Після того, як вона вийшла з лікарні Святого Стефана, ще кілька років вона була досить відлюдькуватою. Лише через деякий час після суду я відчув, що вона почала спілкуватися зі мною не тільки формально.
— І як сталося, що вона таки розповіла про Залаченка?
— Гадаю, попри все вона почала мені довіряти. Крім того, я кілька разів намагався обговорювати з нею питання про те, щоб скасувати судову постанову про її недієздатність. Вона міркувала над цим кілька місяців, потім одного разу подзвонила мені і сказала, що хоче зустрітися. Вона нарешті зважилася і розповіла мені історію із Залаченком, а також свою точку зору.
— Зрозуміло.
— У такому разі ти, напевно, зрозумієш і те, що мені був потрібен час, щоб усе це обдумати. Ось тоді я й почав розкопувати, але так і не знайшов прізвища Залаченка в жодному із шведських реєстрів. Іноді мені було важко повірити, що все це вона не вигадала.
— Коли у вас стався удар, її опікуном став Б’юрман. Навряд чи це сталося випадково.
— Ні, звичайно. Не знаю, чи зможемо ми це коли-небудь довести, але я маю підозру, що досить нам копнути дещо глибше, як виявимо… того, хто тепер замість Бйорка «прибирає» за Залаченком.
— Я дуже добре розумію, чому Лісбет категорично відмовлялася мати справу з психологами та органами влади, — сказав Мікаель. — Щоразу, як їй випадало з ними спілкуватися, це тільки погіршувало ситуацію. Вона намагалася пояснити, що сталося, десяткам дорослих людей, але ніхто її не слухав. Вона намагалася сама, без будь-якої допомоги, врятувати життя своїй матері і захистити її від психопата. Врешті-решт вона зробила єдине, що могла. А її, замість того щоб похвалити і сказати «молодчина», «розумна дівчинка», зачинили в психушку.
— Все не так просто. Сподіваюся, ти розумієш, що з Лісбет Саландер не все гаразд, — різко кинув Пальмґрен.
— Ви про що?
— Адже ти знаєш, що в дитинстві вона не раз устрягала в неприємності, що в неї були проблеми в школі тощо.
— Про це писали всі газети. Напевно, і в мене були б неприємності в школі, якби я ріс у таких умовах, як вона.
— Її проблеми не обмежуються тим, що були пов’язані з домашніми умовами. Я читав усі експертні висновки про неї, в них так і не було поставлено діагноз. Але я гадаю, ти погодишся зі мною, що Лісбет Саландер не така, як усі звичайні люди. Ти коли-небудь грав з нею в шахи?
— Ні.
— У неї фотографічна пам’ять.
— Я це знаю. Я зрозумів це, коли ми працювали разом.
— Еге ж. Вона любить розгадувати різні ребуси. Одного разу, коли вона була у мене в гостях на різдвяному обіді, я підсунув їй кілька завдань з тесту для визначення IQ. Це були тести того типу, де тобі показують п’ять символів, а ти повинен вирішити, яким має бути шостий.
— І що?
— Я сам намагався розв’язати цей тест і впорався приблизно з половиною питань, хоча просидів над ними два вечори. Вона тільки поглянула на аркуш і відразу ж дала правильні відповіді на всі запитання.