Пан Ніхто — Збірка

— Чому ви думаєте, що нас можуть підслухувати?

— Це запитання задайте тим, хто встановлював апаратуру, — сухо відповіла жінка.

Потім вона зупинилась на тротуарі і подивилася на мене поглядом, дещо несподіваним своєю прямотою:

— Ви дуже посередньо граєте роль наївного і помиляєтесь, вважаючи, що й люди навколо вас наївні.

— Вас, наприклад, я ніколи не підозрював у наївності, — відповів я.

— Правильно: мене ви вважаєте обманщицею, яка наївно уявляє, що може обдурити вас.

Вона знову покрокувала порожнім освітленим тротуаром. Просто перед нами у темному небі виникла, немов намальована, виблискуюча під променями схованих прожекторів гостроверха баня Ратуші.

Десь далеко гудів розвідувальний літак. Жінка йшла якийсь час мовчки, по тому знову заговорила:

— Знаю, що й цього разу не повірите мені, але мені вже непереливки жити у світі, де кожен має тебе за шахрая і всі на тебе чатують — і свої і чужі.

— Охоче вам вірю. Тільки цей світ не я вигадав.

— Хто його вигадав, не знаю, однак і ви його частка. Ось слухайте!

Грейс вхопила мене за руку і знову зупинилась, прислухаючись до гудіння літака.

— Чуєте? Кружляє, чатує… Чатують і в небі, і на землі, і навіть у ліжку… Усе їхнє життя й увесь смисл життя полягає в невтомному чатуванні.

— Ця гра — не самоціль, — заперечив я, делікатно вивільняючи свою руку. — Йдеться про долю людства.

— Так, так, знаю: і кожен сурмить, що саме він його охороняє. Тільки чи не думаєте ви, що чим ширше розгортаються рятувальні операції, тим більше зростає шанс для людства злетіти в повітря?