Пан Ніхто — Збірка

— Якщо лише за оцим столом їх двоє…

— Мені приємно це чути, — відповідає вона таким тоном, ніби на інше й не розраховувала. — Але, думаю, пора рушати.

Я по-дружньому проводжаю її до східців і мужньо терплю бадьоре рукостискання:

— Якщо колись доля занесе тебе до мого ресторану, який і сама ще не знаю, де буде, можеш не сумніватись, що обід — за рахунок господині, — обіцяє вона.

Але потім уже на ходу додає, аби я собі не уявляв забагато:

— Перший обід!

Я повертаюсь до столу, щоб нарешті розрахуватися.

— Яка жінка! — з відтінком захоплення вимовляє Борислав.

— Півтори жінки, — погоджуюсь я.

Трохи згодом ми вже летимо у чорній машині по стрічці шосе, що в'ється серед смарагдових горбів. Тепер, одначе, за кермом уже Борислав, і я маю нарешті можливість відчути обійми сну, який, як відомо, є молодшим братом смерті. Якщо молодший брат, то ще немає нічого страшного. Погано, коли тебе обніме його старша сестра…

— Набридло мені слухати ці ваші історії, — зізнається Борислав. — Діаманти… діаманти…

— А про мене ти не питаєш? — бурмочу я.

— І що в них такого, у цих діамантах, — продовжує розумувати мій приятель.

— Там праця, а більше нічого. Чистий вуглець.