Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая проза » Сестри Річинські. (Книга перша)
Сестри Річинські. (Книга перша) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сестри Річинські. (Книга перша)

Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.
1 ... 224 225 226 227 228 229 230 231 232 ... 287
Перейти на страницу:

— Маю честь прьльедставити панству сьогоднішнього доповідача пана Олега Рьльоманика. Доповідь, прьльошу панства, буде дискусійна. Після доповіді можна задавати питання. А теперьль попрьльосимо пана Рьльоманика почати свою доповідь.

Ольга познайомилась з Романиком на весіллі у Ілаковичів. Удостоїлась навіть честі декілька разів потанцювати з цим «вождем».

Але яке було її розчарування, коли через кілька днів Романик, зустрівшись на вулиці, навіть не привітався з нею. «Очевидно, не впізнав», — подумала Ольга, але Славко Ілакович, якому Ольга розповіла про цю зустріч, розвіяв її ілюзію.

Романик добре впізнав Ольгу. Не привітався ж просто тому, що взагалі не визнає таких міщанських формальностей, як шапкування перед прекрасним полом.

Видно, і цим разом нехтував міщанськими формами, бо галстук у нього зав'язаний косо, волосся наче навмисне розкуйовджене, а ліва рука демонстративно засунута в кишеню штанів.

Високий, худорлявий, небритий, з гострими рисами обличчя, довгою шиєю і гострим випнутим кадиком, Романик нагадував Олі неопірене хижацьке писклятко.

Він вийняв з бічної кишені піджака жмут паперів і демонстративно відсунув їх набік: мовляв, ось я який, записки в мене є, але я буду користуватись послугами своєї надзвичайної пам'яті.

Аврельця, пам'ятаючи мамині напучування, вийняла блокнот, щоб записувати найцікавіші місця з доповіді.

— Пізніше даси мені, — шепнула Маруся сестрі. — Хай думають, що я готуюсь до виступу. Пам'ятай, щоб пізніше блокнот — мені!..

Романик потягся до графина, налив у склянку води і з смаком випив її. Проїхав пальцями по чуприні, кашлянув і почав. А почав він з того (голос у нього напрочуд чистий), що, власне кажучи, українців як нації ще немає.

В залі хтось зловісно кашлянув. Його підтримав другий, а за ним третій кашель — як перекличка.

Романик, окинувши оком зал, вирішив пояснити:

— Панове, я маю на думці українців як націю в державно-будівничому значенні. Зрештою, так сказати, мій реферат дискусійний. Після реферату буду давати відповіді тим, кому щось буде неясно. А тепер є прохання вести себе парламентарно і замкнути двері. Хто спізнився — хай нарікає сам на себе.

— Слушно! Слушно! — підтримали його з різних кутків залу.

Романик знову ковтнув води, ніби цілющого трунку, від якого на нього повинно зійти натхнення.

— Отже, українців у розумінні нації-будівника, нації — творця прогресу історії ще немає.

— Ти, — почувся чийсь голос зліва від Ольги, — а Дніпрогес — то не прогрес?

По залу прокотився дружний сміх. Ольга й собі посміхнулася. Надто вже до ладу склалася оця гра слів.

Романик, витягуючи по-гусячому шию (від чого кадик совався то вверх, то вниз), продовжував:

— Отже, поки що українці проявили себе як отара баранів, яких експансивні загарбники для власних цілей ведуть на знищення, а вони йдуть з покірно похиленою головою, не здатні у своєму мерзенному сервілізмі[171] на найменший опір…

— Мой[172], та що ти!? — знову пролунав той самий глузливий голос ліворуч від Ольги.

В залі загомоніло. Романик зробив рух рукою: мовляв, йому важко продовжувати в такому гаморі.

— Дайте йому спокій! — пролунав знайомий, як здавалося Олі, голос із задніх рядів. — Для нього вигідніша теорійка баранів… А втім, він же не про нас говорить, а про таких, як він сам… Продовжуйте про себе, пане Романик, продовжуйте!

В тім «продовжуйте, пане Романик» було стільки явного глуму, що доповідач на мить розгубився. Гарячково, не здаючи, мабуть, собі справи, що робить, почав збирати докупи розкладені на підвищенні папери.

— Романик, продовжувати! — крикнув хтось безапеляційно, як можна було здогадатись, із своїх. Це опам'ятало доповідача. Рука відсахнулася від паперів, і він почав далі:

— Отже, це нонсенс, бо боягузи й так приречені на смерть. Сучасний українець не чинить опору насильникові, тому що в його склеротичних жилах, замість крові, тече гнила сукровиця, а мозок нації, її інтелігенцію, точить хробак опортунізму, пристосовництва і рабського підлабузництва[173].

— Без автобіографічних довідок! — вигукнув хтось із залу.

— Тс-с!

— Тихо там!

— Хай далі городить!

— Мовчати!!!

Романик статечно перечекав, поки зал зовсім заспокоїться.

— Отже, українці такі, які вони є на сьогоднішній день, це — заповідник матолків[174], півголовків, роззяв, роль яких в історії зводиться до служіння куди менш природно обдарованим, куди менш талановитим, зате спритнішим, не позбавленим рицарського духу, народам. Українці — це стадо історичних дурнів (зал обурено загув), яких хитріші сусіди віками обкрадають і в музиці, і в живопису, і в наукових відкриттях.

вернуться

171

Раболіпство, підлабузництво (латин.).

вернуться

172

Вигук при звертанні у значенні «гей», «ой».

вернуться

173

Автор у цій доповіді користувався фактичними матеріалами.

вернуться

174

Йолопів (з пол.).

1 ... 224 225 226 227 228 229 230 231 232 ... 287
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)