Піти й не повернутися

Такою мужністю повіяло зі сторінок книги; сила і свіжість їх, як неприховано пристрасно зауважує Ю. Бондарев, «полягала в тому, що, не йдучи всупереч традиціям воєнної прози, вони з усією достовірністю показали «вираз обличчя» солдата, і «п'ятачки», що стояли насмерть, плацдарми, безіменні висоти, у яких бачимо узагальнення усієї окопної скрути війни. Нерідко ці книги несли в собі. заряд жорстокого драматизму, часом їх можна було визначити як «оптимістичні трагедії», головними героями яких були солдати і офіцери одного взводу, роти, батареї, полку, незалежно від того, подобалося це чи ні невдоволеним критикам, які вимагали масштабношироких картин, глобального звучання. Книги ці були далекі від будь-якої спокійної ілюстрації, в них годі було шукати найменшої дидактики, зами лування, раціональної вивіреності, підміни внутрішньої достовірності зовнішньою. В них була сувора й героїчна солдатська правда»[2].

Сказане цілком стосується й повістей Василя Бикова, що ними він дебютував у «воєнній прозі»: у їхній ідейно-моральній проблематиці та образному ладові знайшли відбиття її типологічно загальні риси. «Третя ракета» сповістила про це на весь голос. Та водночас вона з не меншою яскравістю виявила й те неповторно особисте, що наперед визначило творчу самобутність письменника, особливості його манери, «почерку», стилю. Це не означає, що після «Третьої ракети» він уже не змінювався, що його «п'ядь землі», з якої він почав, і звідки не рушив і на крок, по суті, всюди лишається одна й та ж. Мало не всі критики одностайно визнали «якісне зрушення», намічене в творчості Василя Бикова повістю «Сотников» (1970). З неї «починаються 70-і роки. Так сталося, що саме в цій повісті виразно прозвучала нова нота, інтонація, з явилося трохи інше, мабуть, зріліше моральне «фокусування», — як вважає, скажімо, А. Адамович, відзначаючи і зрослий філософський потенціал биковської прози, і досягнуту ним досконалість психологічного аналізу і самоаналізу героїв. Щоправда, й він робить застереження, «що цей твір, ясна річ, не протистоїть іншим творам В. Бикова: він — розвиток їх, усього того, що було в них…». Але загальний напрямок розвитку дала «Третя ракета». Завершивши ранній етап творчого шляху Василя Бикова, вона остаточно утвердила його в літературі. І як зав'язь у квітці, як зерно, з якого виростає колос, поклала початок багатьом тематичним мотивам і конфліктним ситуаціям, улюбленим моральним проблемам і характерним поетичним особливостям, що пройдуть крізь усю його творчість.