Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
— Михайле Феоклитовичу, — звернувся він до осавула, — а це ж знову від німця. Він при ньому перебуває. — І Денисов розповів осавулові, що зміст паперу, привезеного щойно, полягав у повтореній вимозі від генерала німця приєднатися для нападу на транспорт. — Якщо ми його завтра не візьмемо, він у нас з-під носа видере, — закінчив він.
У той час, як Денисов говорив з осавулом, Петя, збентежений холодним тоном Денисова і гадаючи, що причиною цього тону був стан його штанів, під шинеллю зсував їх так, щоб ніхто цього не помітив, намагаючись мати вигляд якнайбільш войовничий.
— Буде який наказ від вашого високоблагородія? — спитав він Денисова, приставляючи руку до козирка і знову вертаючись до гри в ад’ютанта та генерала, до якої він підготувався, — чи повинен я залишатися при вашому високоблагородії?
— Накази?.. — замислено сказав Денисов. — Та ти можеш зостатися до завтрашнього дня?
— Ах, будь ласка... Можна мені при вас зостатися? — вигукнув Петя.
— Та як саме сказано тобі від генерала — зразу повернутися? — спитав Денисов. Петя почервонів.
— Та він нічого не сказав. Я думаю, можна? — промовив він запитально.
— Ну, гаразд, — сказав Денисов. І, звернувшись до своїх підлеглих, він дав розпорядження про те, щоб партія йшла до призначеного біля караулки в лісі місця відпочинку і щоб офіцер на киргизькому коні (цей офіцер виконував обов’язки, ад’ютанта) їхав шукати Долохова, довідатись, де він і чи прийде він увечері. А сам Денисов з осавулом і Петею мав намір під’їхати до узлісся, яке виходило в бік Шамшева, щоб глянути на те місце розташування французів, що на нього мав бути спрямований завтрашній напад.
— Ну, борода, — звернувся він до селянина провідника, — веди до Шамшева.
Денисов, Петя і осавул, у супроводі декількох козаків та гусара, який віз полоненого, поїхали ліворуч через яр, до узлісся.
V
Дощик ущух, тільки падав туман і капало з віття дерев. Денисов, осавул та Петя мовчки їхали за селянином у ковпаку, який, легко і беззвучно ступаючи по корінню й мокрому листю своїми вивернутими ногами у личаках, вів їх до узлісся.
Вийшовши на схил, селянин припинився, роздивився і рушив до рідкої стіни дерев. Біля великого дуба, з неопалим ще листям, він зупинився і таємничо поманив до себе рукою.
Денисов і Петя під’їхали до нього. З того місця, на якому зупинився селянин, було видно французів. Зразу за лісом ішло схилом униз ярове поле. Праворуч, через крутий яр, видно було невелике сільце і панський будинок із зруйнованим дахом. У цьому сільці і в панському будинку, і по всьому пагорку, в садку, біля криниць та ставка і по всій дорозі на гору від мосту до села, не більш як за двісті сажнів відстані, видно було у пливучому тумані юрми людей. Чутно було ясно їх неросійські покрикування на коней у повозках, що дерлися на гору, і погукування один до одного.
— Полоненого дайте сюди, — неголосно сказав Денисов, не зводячи очей з французів.
Козак зліз з коня, зсадив хлопчика і разом з ним підійшов до Денисова. Денисов, показуючи на французів, питав, які і які це війська. Хлопець, встромивши свої змерзлі руки до кишень і звівши брови, злякано дивився на Денисова і, незважаючи на очевидне бажання сказати все, що він знав, плутався у своїх відповідях і лише підтверджував те, що питав Денисов. Денисов, нахмурившись, одвернувся од нього і звернувся до осавула, передаючи йому свої міркування.
Петя, швидкими рухами повертаючи голову, оглядався то на барабанщика, то на Денисова, то на осавула, то на французів у селі й на дорозі, пильнуючи, щоб не пропустити чого-небудь важливого.
— Прийде, не прийде Долохов, треба брати!.. Га? — сказав Денисов, весело блиснувши очима.
— Місце зручне, — сказав осавул.
— Піхоту низом пошлемо — болотами, — говорив далі Денисов:— вони підлізуть до саду; ви заїдете з козаками звідти, — Денисов показав на ліс за селом;— а я звідси зі своїми гусарами. І за пострілом...
— Видолинком не можна буде — трясовина, — сказав осавул. — Коні позагрузають, треба об’їжджати лівіше.
У той час, як вони півголосом отак говорили, внизу, у видолинку від ставка клацнув один постріл, другий, забілів димок і залунав дружний, наче веселий галас сотень французів, що були на схилі. В першу хвилину і Денисов, і осавул подались назад. Вони були так близько, що їм здалося, що вони були причиною цих пострілів і вигуків. Але постріли й вигуки стосувались не їх. Низом, болотами біг чоловік у чомусь червоному. Очевидно, по ньому стріляли і на нього кричали французи.
— А це ж наш Тихон, — сказав осавул.