Перше Правило Чарівника
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перше Правило Чарівника». Краткое содержание книги:
Річард раптом зрозумів, що ненавидить Серединні Землі, ненавидить пристрасно, і тільки у другу чергу — через Даркена Рала. Він вперше зрозумів, чому ті, хто оселився в Вестланді, хотіли жити в країні, де немає ніякої магії. Найбільше він зараз хотів би повернутися туди, подалі від усіх цих чаклунських справ. Сльози виступили на його очах, коли він подумав, як він сумує за Оленячим лісом. Він поклявся собі, що якщо він все ж впорається з Ралом Даркеном, то вже подбає про те, щоб відновити кордони. Зедд йому допоможе, в цьому Річард не сумнівався. Тепер він зрозумів, чому і сам Зедд намагався триматися подалі від Серединних Земель. І якщо межі будуть відновлені, то він, Річард, всю решту життя проживе по той бік кордону.
Але спочатку треба буде розібратися з мечем. Він не віддасть Меч Істини. Він знищить його.
— Спасибі тобі, Келен, — видавив він із себе. — Спасибі, що розповіла мені все. Не хотів би я почути про це від когось іншого. — Він відчував, що говорить зовсім не те. До цих пір йому здавалося, що, коли вдасться зупинити Рала, життя тільки почнеться, що попереду — якесь майбутнє і якісь можливості. Тепер він зрозумів, що зупинити Рала — не початок, а кінець. Кінець не тільки для Рала, а й для нього самого. В майбутньому після цього нічого не залишиться, всяка надія вмре. Якщо він впорається з Ралом Даркеном і Келен буде в безпеці, то він, самотній, повернеться в Оленячий ліс, і життя для нього закінчиться.
Він почув, як Келен схлипує за його спиною.
— Річард, якщо ти хочеш, щоб я залишила тебе, не бійся прямо сказати мені про це. Я тебе зрозумію. До таких речей сповідники звичні.
Він подивився на догоряюче вогнище і заплющив очі, намагаючись стримати сльози. Річард відчував біль у грудях, важко дихав.
— Прошу тебе, Келен, скажи, чи… чи є хоч якась можливість… щоб… ми з тобою.
— Ні, — простогнала вона.
Він постарався утримати тремтіння в руках. Все для нього було втрачено.
— Келен, — заговорив він нарешті, — чи є якийсь закон, або звичай, або що там ще, який забороняв би нам бути друзями?
— Ні, — відповіла вона плачучи.
Річард повернувся і обійняв її.
— Саме зараз я потребую друга, — прошепотів він.
— Я теж. — Вона плакала, обіймаючи його, поклавши голову на його груди. — Я й сама більше не можу.
— Я знаю, — сказав він, відчуваючи, як по щоках течуть сльози. — Але, Келен, я люблю…
Вона доклала палець до його губ.
— Не говори цього! — Скрикнула вона. — Будь ласка, Річард, ніколи цього не говори.
Вона могла перешкодити йому вимовити це вголос, але — не думати і не відчувати.
Келен, ридаючи, пригорнулася до нього, а він згадував, як тоді, в притулок-сосні, після їх першої зустрічі, коли підземний світ мало не одержав її, вона також припала до нього, і він тоді подумав, що Келен НЕ звикла до того, щоб її обіймали. Тепер він розумів, чому.
Вогонь гніву почав розгоратися посеред попелу надії.
— А ти вже вибрала собі пару?
Келен похитала головою.
— Зараз у мене є важливіші справи. Але якщо ми переможемо і я залишуся жива, то повинна буду це зробити.
— Раз так, пообіцяй мені дещо.
— Якщо зможу.
Річард відчув, як у нього пересохло в горлі, і насилу зміг вимовити:
— Обіцяй, що не вибереш нікого, поки я не повернуся в Вестланд. Байдуже, хто б це не був.
Келен придушила ридання.
— Обіцяю.
Він все ще тримав її в обіймах, намагаючись знову прийти в себе, борючись з підступаючим відчаєм. Нарешті він примусив себе посміхнутися.
— А в одному ти не права.
— Це в чому ж?
— Ти сказала, що сповідниці не підпорядковувалися ще жодному чоловікові. Але ти помилилася. Мені підпорядковується сама Мати-сповідниця. Адже ти присягнулася захищати мене. І я змушую тебе виконувати обов'язки провідниці.
Келен через силу засміялася.
— Але ж, мабуть, ти правий. Вітаю! Ти перший, кому це вдалося. Ну і що накаже мій господар своєї провідниці?
— Щоб вона більше не доставляла мені занепокоєння, намагаючись покінчити з собою. Ти потрібна мені. І ще. Щоб доставила мене до королеви, щоб ми могли добути шкатулку, не зустрівшись з Ралом Даркеном і потім, за допомогою провідниці, благополучно повернутися.
Келен кивнула.