Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Слово «письмо» може тут означати як «писемність» (у традиційному розумінні), так і будь-який процес списування «простору-часу» знаками присутності. Інакше кажучи, «письмо» тут фігурує як щось онтологічно і епістемічно фундаментальніше, ніж «мова», яка зовні накладається на «письмо», яке являється багатовимірним, спонтанно розгалуджуваним процесом.
В одних випадках цей процес може здійснюватися, підпорядковуючись набору граматичних правил певної мови. у таких випадках «письмо» нібито зовні контрольоване, штучно регламентоване, лімітоване правилами граматики мови , поміщене в нормативно-лексичний «карцер» цієї мови.
Але цей процес списування «простору-часу» знаками може здійснюватися і без дотримання граматичних правил хоч би то якої фіксованої мови.
«Гомо сапієнс» як відомо, не лише один (і тільки один!) з великої кількості біологічних видів, які «списують» навколишній «простір-час» слідами своєї присутності. Зрозуміло, що «письмо» будь-якого з біологічних видів, відмінних від «гомо сапієнса», розгортається поза «лінгвістичним карцером». Таке іменують словами «онтописьмо», «археписьмо», «скриптуральність». Усі ці досить складні для сприйняття філософські терміни були введені структуралістами, і Дерріда у тому числі, щоб позначити, нові види реальності і, також, форми «операційного» втручання в них.
На тлі граматологічного поняття про письмо поняття «мова» постає не як щось онтологічно більш первинне, одвічне, фундаментальне, а як похідне від нього, як його феноменологічний вияв, тобто вторинне, що умовно регламентує, контролює, (репресує, лімітує) спонтанне розгортання практики «мово-дії». Парадигма «мова» тут поступається місцем парадигмі «письмо». (Як бачимо, Дерріда тут наголошує на певному протиріччі висунутих структуралізмом парадигм мислення та дії. Якщо уважно проаналізувати всю творчість прихильників структуралістського способу мислення, ми тут знайдемо певну кількість інших «парадигм». Попри химерність викладу, деррідіанська філософська концепція у даному моменті складає певну цінність, певний філософський набуток).
З урахуванням всього цього лексикон граматологів легко зрозуміти. Словосполучення «переклад тексту», яке у Дерріда є одним із основних, набирає незмірно більше полісемічного змісту, ніж його традиційний лінгвістичний зміст. у Дерріда воно означає не тільки звичайний переклад тексту, а й його інтерпретацію, прочитання, «гайдеґґерівську конструкцію» або ж правильніше, «деструкцію» і т. д.
У рамках граматологічної парадигми-деконструкції (тобто «граматологічного перекладу») зазнає все: будь-які скрипти, письмена, хоч би якою «мовою» вони були виражені — природною, літературною, математичною, комп’ютерною, природничо-науковою, біогенною, мовою живопису, скульптури, архітектури тощо.
Усе, що є «текстуальність» (а нею тут виявляються Всесвіт, елементарна частинка, речовина, фізичні поля, природа, життя, психіка, культура, соціальність), — усе зазнає деконструкції. недеконструйованих реалій бути не може.
Отже, слово «деконструкція» у граматологічному контексті може означати найрізноманітніші процеси становлення: фізико-космічну еволюцію Всесвіту, нуклеогенезу, біогенезу, антропогенезу, історію людства, розвиток писемності, становлення науки, мистецтва, філософії та ін. Усім цим і зумовлена універсальність всюдисущість фундаментальна важливість стратегії деконструкції, деконструктивного мислення.
Отже, на прикладі спонтанного розвитку та філософсько-теоретичного обґрунтування деяких парадигм мислення, Дерріда створив власну, оригінальну філософську систему. Деякі моменти у ній гіперболізовані, деякі вважаються проблематичними. Але немає сумніву у тому, що модерністська концепція «деконструкцій» — досить конструктивна, тому що насправді висуває нову парадигму мислення й аналізу дійсності, що безперервно змінюється.
Розділ 8 КОНЦЕПЦІЯ МЕТАНАРАТИВІВ Ж.-Ф. ЛІОТАРА
Жан-Франсуа Ліотар (Lyotard, 1924-1998) — сучасний французький філософ, автор одного з найпопулярніших філософських творів другої половини ХХ століття «La condrtton postmoderne: Rapport sur le savoti» («Ситуація постмодерну», 1979), після виходу якого був визнаний класиком постмодерну, хоча сам таким себе не вважає. Завдяки створеній ним концепції наратології постмодерна ситуація, котра панує в сучасній філософії, отримала легітимність та обґрунтованість. Сутність філософського методу Ліотара — максимально не заангажоване споглядання досліджуваного феномену — постмодерну, феноменології, психоаналізу тощо. Наслідком такого підходу стає постійна «присутність» Ліотара в усіх своїх текстах, але ця авторська присутність пов’язана з об’єктивністю запропонованого читачеві аналізу.