Нічний адміністратор
- Автор: Ле Карре Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-372-4
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Нічний адміністратор». Краткое содержание книги:
ISBN 978-617-679-372-4
Тетяна Савчинська © переклад, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Проте без тіні сумніву вона взяла декілька Роуперових сорочок ручної роботи і шовкових трусів, на випадок, якщо Джонатан не матиме нічого з собою. А ще вона прихопила Роуперові еспадрильї від Ґуччі, які він так любив, прикинувши, що цей розмір мав би підійти Джонатану.
На цьому її відвага згасла і вона знову впала на ліжко. «Це хитрість. Я нікуди не їду. Вони його вбили».
Джонатан завжди знав, що колись прийде кінець, — на якому з варіантів вони не зупинилися б — вони прийдуть до нього вдвох. Він здогадувався, що цими двома будуть Фріскі і Таббі, тому що кати люблять дотримуватися свого протоколу: це моя робота, це — твоя, а найголовніша робота — у найголовніших людей. Ґас завжди був лише про всяк випадок. Вдвох вони тягнули його в туалет, вдвох вони його обмивали, але не заради Джонатанового комфорту, а через свою гидливість: вони досі не забули того випадку в Колоні, коли він погрожував накласти собі в штани, і тому при кожній нагоді нагадували йому, який він сраний виродок, це ж треба додуматися до такого нахабства!
Отож коли Фріскі і Таббі щосили розчахнули двері і увімкнули блакитну лампу на стелі, а Фріскі-лівша підійшов до Джонатана справа, залишивши про всяк випадок праву руку вільною, а Таббі присів зліва від Джонатанової голови — як зазвичай, шукаючи у кишенях ключі, які ніколи не витягав заздалегідь, — усе було точнісінько так, як професійний спостерігач і передбачав, хіба що він не очікував, що вони настільки відверто говоритимуть про ціль свого візиту.
— Томмі, боюся, ми вже всі тобою ситі по горло. А особливо шеф, — сказав Таббі. — Саме тому ти вирушаєш у мандрівку. Вибачай, Томмі. У тебе був шанс, але твоя впертість тебе і занапастить.
Після цих слів Таббі упівсили вдарив Джонатана в живіт, лише на випадок, якщо тому заманеться пручатися.
Проте Джонатан уже давно минув стадію пручання, у чому вони всі могли переконатися на власні очі. Більше того, був випадок, коли Фріскі і Таббі подумали, що все скінчилося, бо коли вони застали Джонатана розпластаним на підлозі з повернутою вбік головою і відкритим ротом, Фріскі миттю став на коліна і припідняв йому повіку великим пальцем, заглядаючи в око.
— Томмі! Ей! Ти ж не можеш пропустити власний похорон!
Відтак вони зробили щось неймовірне. Вони залишили його лежати на підлозі. Зняли кайдани, витягнули кляп з рота. Поки Фріскі обтирав йому обличчя губкою і заклеював рот новим шматком пластиру, Таббі знімав те, що залишилося від його сорочки, і натягнув на нього нову, одягаючи спочатку один рукав, потім інший.
Але хоча Джонатан і прикидався безсилим, мов шмат-тяна лялька, його таємний резерв енергії вже вивільнявся у кожну клітинку його тіла. Його м’язи, побиті і напівпара-лізовані від спазмів, благали про полегшення, яке могло б настати тільки у дії. Його розбиті руки і понівечені ноги палали, а затуманені очі прояснялися. Він чекав. Він пам’ятав про важливість додаткового вичікування.
«Заколиши їх», — думав він, коли вони поставили його на ноги.
«Заколиши їх», — знову думав він, коли закинув руки на їхні плечі, щоб спертися, і повиснув на них, коли вони потягнули його коридором.
«Заколиши їх», — повторював він, коли Фріскі йшов навскіс перед ним ґвинтовими сходами, а Таббі підтримував його знизу.
«Господи, — подумав він, коли побачив всипане зорями чорне небо і великий червоний місяць, який похитувався на воді. — Господи, дай мені цю останню мить».
Вони стояли на палубі, усі троє, наче одна сім’я, і до Джонатана долинали звуки улюбленої Роуперової музики тридцятих років, вона відлунювала у ранніх сутінках від таверни на кормі яхти, і радісні звуки розмов гостей, які зібралися для вечірніх веселощів. Передній край яхти був неосвітлений, і Джонатан подумав, що, може, саме там вони його і вб’ють, — один постріл, коли гратимуть високі ноти музики, ніхто і не почує.
Яхта змінила курс. За якихось кілька миль від них вид-нівся берег. Там була дорога. Він міг розгледіти ряд ліхтарів під зорями, це місце більше скидалося на материк, ніж на острів. А може це була низка островів, хтозна. Софі, зробімо це разом. Настав час щиросердо попрощатися з найгіршою людиною на землі.