Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Ґарґантюа і Пантаґрюель
Ґарґантюа і Пантаґрюель - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Ґарґантюа і Пантаґрюель

Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:

Франсуа Рабле (1494–1553), французький письменник-гуманіст доби Ренесансу, замолоду чернець, а потім лікар, писав свій фантастично-сатиричний роман «Ґарґантюа та Пантаґрюель» протягом 20 років. Цей твір нерозривно пов’язаний з народною культурою Франції пізнього Середньовіччя та Відродження. Із неї автор запозичив і головних героїв (двох королів-велетнів Ґарґантюа і Пантаґрюеля, правдолюбця Панурґа), і саму мову розповіді. Сміх Рабле позбавлений страху перед сильними світу сього, церквою та забарвлений у карнавально-святкові тони.
1 ... 221 222 223 224 225 226 227 228 229 ... 281
Перейти на страницу:

Були то відьмаки, характерники і брехуни, що народ дурили, вдаючи, ніби розмовляють і відповідають на запитання не ротом, а животом.

Саме така черевомовниця жила близько 1513 року по Різдву благословенного нашого Спасителя, звалася вона Якоба Родиджина, італійська жінка низького коліна, і ми нерідко чули, і не лише ми, а й тьма-тьменна мешканів Феррари та інших міст, як з її черева виходив голос нечистого духа, голос невеликий, кволенький і тихий, але слова вона вимовляла цілком розбірливо, виразно і чітко, коли її з цікавости запрошували і закликали до себе багаті сеньйори і принци Цизальпинської Ґаллії, і, щоб крутнів і шахрайства не допустити, її змушували роздягатися догола і затикали їй ніс і рот. Лукавий вимагав, аби його величали Кучерявчиком або ж Цинциннатулом, і тішився непомалу, коли його так називали. Тільки-но його так назвуть, як він цю ж мить починав відповідати на запитання. Як його питали про теперішнє або ж про минуле, то він угадував і тим дивував слухащих. А як про майбутнє питали, то він попадав пальцем у небо і щоразу плів сухого дуба. Нерідко він навіть признавався у своєму невігластві і замість відповіді гучно пердів або ж щось харамаркав якоюсь варварською мовою.

Що ж до ґастролатрів, то вони ходили стовпищем і цілою ватагою, і одні були веселі, грайливі і манірні, а другі сумні, поважні, суворі і понуркуваті, і всі наголо були дармоїди, і за холодну воду не бралися, ніхто з них не працював, вони тільки, за Гесіодом, марно землю отягчали, мали лиш один клопіт — як би не схуднути і не скривдити черево. Ходили в личинах і таких вигадливих уборах і строях — аж очі на себе вбирали.

Ви могли б мені сказати, і про це стародавні мудреці і любомудри писали, що вигадливість Природи здається невичерпною в тому натхненні, з яким вона творила морські мушлі, стільки ми бачимо в них розмаїття форм, барв, обрисів і структур, мистецтву неприступних. Проте смію вас запевнити, що у строях ґастролатрівських кобок упадало в око не менше розмаїття і гожости. Всі вони мали Ґастера за великого бога, поклонялись йому як богу, складали йому жертви як усемогутньому богу, не знали іншого бога, окрім нього, служили йому, любили його над усе і шанували як бога. Сказати б, це про нього писав святий Апостол (До філіпян 3): «Многі бо, про котрих не раз говорив я вам, тепер же й плачучи говорю, вороги хреста Христового, їх кінець — погибель, їх Бог черево».

Пантагрюель порівняв їх із циклопом Поліфемом, який у Еврипіда так глаголить: «Я жертви складаю лише собі самому (а не богам) і моєму череву, з усіх богів найбільшому».

Розділ LIX

Про кумедну статую Жерунку, а також як і які жертви складають ґастролатри черевомогущому своєму богу

Ми все ще спостерігали за мінами і жестами цих ротатих прицюцькуватих нетруджених ґастролатрів, аж це оглушливо забовкали дзвони, і на цей перебовк усі вони вишикувались побатальйонно — за чином, званням і старшинством. Перед вів, рушивши повз месіра Ґастера, опасистий, молодий, здоровий Пузань, на довгій позолоченій жердині несучи дерев'яну статую, неоковирно тесану і грубо розмальовану, схожу на ту, яку Плавт, Ювенал і Помпоній Фест описують. На Ліонському карнавалі її називають Дармоїдкою, а тут вона відома під назвою Жерунка. Була це правдива хоха, кумедна, страхолюдна й обридлива, малих діточок пострах — очі більші за живіт, голова здоровіша за все тіло, щелепи важкі, широкі і страшні, з міцними верхніми і нижніми зубами, і ці зуби, тільки за схований у золоченій жердині мотуз сіпни, моторошно клацали один об одний, як у мецького дракона святого Клемента.

Ґастролари тим часом підступили, і я побачив, що за ними чвалає безліч розгодованих челядинців із кошиками, тайстрами, тюками, горнцями, ополониками і рондельками. Отак під проводом Жерунки якісь дифірамби, крепаколоми[452], епенони виспівуючи і кошики й рондельки відкриваючи, вони приносили у жертву своєму богу:

білий Гіппократ з ніжною

печенею,

хліб білий,

хліб м'який,

хліб канонік,

хліб буржуа,

карбонат шести гатунків,

козлятину смажену,

холодну печеню з телятини з імберцем і з перцем,

кускус,

утрібки,

фрикасе дев'яти гатунків,

паштет,

жирний бульйон на перше,

бульйон з заятини,

бульйон ліонський,

вернуться

452

Крепаколоми — гультяйські пісні, епенони — хвалебні гімни (грекою).

1 ... 221 222 223 224 225 226 227 228 229 ... 281
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)