Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
А хто (скажіть чесно) запровадив, утвердив, підніс славні чернецькі закони, якими оздоблена, розцяцькована й осяяна Християнщина, ніби шата небесна ясними зорями? Божественні Декреталії.
Хто зафундував, заклав і розбудував підвалини життя в пустиньках, монастирях та абатствах і хто нині держить, годує і плекає ченчиків чесних, їхніми ж невсипущими денними і нічними молитвами світ позбавлений від загрози бути знову зануреним у дочасовий хаос? Святі Декреталії.
Хто щодень видає і щедро примножує всі земні, матеріяльні і духовні, блага, у високославній і високохвальній батьківщині Святого Павла? Святі Декреталії!
Хто надав апостольському папському престолу в Римі такої грізної потуги, що в цілому всесвіті, хоч-не-хоч, усі королі, цезарі, потентати і сеньйори, залежні від нього, ним одним підтримувані, ним короновані, конфірмовані, воцарювані, приїздять поцілувати, упавши ницьма, його чудородну пантофлю, чиє зображення ви оце споглядали? Щасливі Декреталії Божі.
Я хочу вас у великий секрет утаємничити. На ваших університетських гербах і гаслах зображується книга, чи то відкрита, чи то закрита. Як по-вашому, що це за книга?
— Хтозна (відповів Пантагрюель). Я її ніколи не читав.
— Це (сказав Здоровега) Декреталії, без яких загинули б усі університетські привілеї. Вам це й невтямки! Ха-ха-ха-ха!
Тут Здоровега почав ригати, пердіти, реготати, плюватися і пітніти і вручив свою заяложену цупку рогачку одній дівчині, яка веселенько наділа її на свою гарненьку голівку, ніжно поцілувавши її, як запоруку й обіцянку того, що вона одружиться перша.
— Віват! (гукнув Епістемон) віват! фіфат! піпат! бібат[448]! От уже справді секрет апокаліптичний!
— Прислужко (сказав Здоровега), прислужко, прислужи нам не в службу, а в дружбу. Правички, десерт! Отож-бо кажу: присвятивши себе вивченню святих Декреталій, ви шани і багатства приподобитесь ще на цьому світі. А ще я додам, що на тому світі вготоване вам спасіння у блаженному Царстві Небесному, ключі від якого довірені благому нашому Богу, декреталіарху. О всеблагий Боже, ти, якому я поклоняюся, ти, якого мені ще не довелося лицезріти! Яви нам особливу ласку і бодай у смертну нашу минуту відкрий нам многоцінний сей скарб святої нашої матері Церкви, якого ти єси блюститель, хранитель, доглядач, розпорядник і розподільник! І хай за твоїм призволом завше у нас буде здобіль найсолодших плодів боголюбства, чудородних цих єпитимій, щоби біси не змогли накинутися на наші безщасні душі і щоби страшний зяв пекла не поглинув нас. Як же не минути нам Чистця, хай буде так! А все ж у твоїй руці і в твоїй волі одрятувати нас, коли тобі заманеться.
Тут Здоровега попустив патьоки буйних і гарячих сліз, б'ючи себе в груди і складені хрестом палюхи цілуючи.
Розділ LIV
Як Здоровега Пантаґрюелю груші доброго християнина подарував
Епістемон, брат Жан і Панурґ, свідки цього несподіваного горя, прикрилися серветками і закричали: «Няв, няв, няв!», вдаючи, ніби плачуть і сльози втирають. Дівчата не розгубились і піднесли всім коряки з клементинським вином, а до нього варення, повидло і конфітуру. Веселий бенкет відновився.
Наприкінці трапези Здоровега обділив нас горою великих і гарних груш і сказав так:
— Пригощайтеся, друзі, груші ці особливі, таких ви ніде не знайдете. Землі не всеплодющі. Ебен росте лише в Індії. Сабея добрий ладан родить. Острів Лемнос дає глину на сургуч. А ось такі добірні груші ростуть тільки на нашому острові.
— А як (спитав Пантагрюель) вони у вас називаються? Як на мене, груші дуже смачні і соковиті. Якщо покраяти їх начетверо, покласти у рондельку, додати туди трохи вина й цукру і все разом зварити, то вийде страва, дуже корисна як для недужих, так і для здорових.
— Ще б пак (відповів Здоровега). Ми люди, хвалити Бога, прості, і фиги називаємо фиґами, сливи сливами, а груші грушами.
— Далебі (сказав Пантагрюель), от я домів вернусь (а це, дай Боже, буде скоро), посаджу і вщеплю їх у моєму туреньському саду на березі Луари, і будуть вони називатися грушками доброго християнина. Адже щиріших християн за тутешніх папоманів я ще не видів.
— А ще (сказав брат Жан) чом би їм не подарувати нам два-три візки своїх дівчаток.
— На кий біс? — спитав Здоровега.
— Щоб мазку (відповів брат Жан) їм пустить межи палюхами ніг, дебеленький харалужний чингал туди засадивши. Так ми вщепимо на них діток доброго християнина, і цього плоду ото вже наплодиться у нас, а то ж наш несмачний.
448
Бібат — хай вип'є (грекою).