Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
— Все одно дякую,— сказав я.— Думаю, ми виведемо з гри і Даффі.
— У суді це не пройде,— мовила вона.
— Та я на це й не сподівався. Хоч би що ви казали йому чи він вам, воно нічого не доводить. Але є інші способи.
Вона трохи подумала. Тоді сказала:
— Ви ж, певно, розумієте, що в будь-якому разі, чи дійде до суду, чи ні, а вам доведеться втягти оту…— Вона затнулась і не вимовила того, що було в неї на язиці, а потім сказала інакше: — …втягти в це Анну Стентон.
— Вона піде на це,— запевнив я.— Піде, я знаю.
Сейді знизала плечима.
— Вам краще знати, чого ви хочете,— мовила вона,— ви обоє.
— Я хочу розправитися з Даффі.
— Я не проти цього,— сказала вона й знову знизала плечима. Так ніби до неї враз повернулася вся її втома.— Я не проти цього,— повторила вона,— але в світі повно таких Даффі. Мені здається, вони були навколо мене все моє життя.
— Зараз я маю на думці тільки цього одного,— заявив я.
Минув тиждень, і я все думав про цього одного (на той час мені почало здаватися, що єдиний можливий спосіб — викрити його в опозиційній газеті), коли раптом отримав записку, написану його власною рукою. Чи не зайшов би я до нього на кілька слів, запитував він. Коли мені буде зручно.
Мені було зручно зараз же, і, зайшовши до бібліотеки в Особняку, я побачив, як він царствено й свиноподібно розплився по великій шкіряній канапі, де звичайно сидів Хазяїн. Коли він підвівся й ступив мені назустріч, його черевики зарипіли, одначе весь він легенько колихався, наче роздуте тіло потопельника, що нарешті вивільнилося з грузького мулу і велично випливає на поверхню. Ми потиснули один одному руки, і він усміхнувся. Тоді жестом запросив мене сісти, і канапа застогнала під його тушею.
Чорний слуга в білій куртці приніс віскі. Я взяв склянку, але від сигари відмовився і сидів чекаючи.
Він сказав, як йому жаль Хазяїна. Я кивнув головою.
Він сказав, як усім хлопцям бракує Хазяїна. Я кивнув.
Він сказав, що діло все одно треба робити. Мовляв, так само вважав би й Хазяїн. Я кивнув.
Він сказав, як їм усе-таки бракує Хазяїна. Я кивнув.
Він сказав:
— Джеку, хлопцям дуже бракує і вас.
Я скромно кивнув і сказав, що мені їх також дуже бракує.
— Атож,— провадив він,— я оце днями сказав собі: хай тільки запряжуся, то неодмінно розшукаю Джека. Атож, Джек — саме такий хлопець, який мені потрібен. Хазяїн його дуже цінував, а що добре Хазяїнові, те добре й старому Даффі. Атож, сказав я собі, треба знайти друзяку Джека. Він — саме те, що мені треба. Безхитра душа. Такому можна довіряти. Цей не збреше, хоч ти його ріж. Його слово залізне.
— Це ви все про мене? — спитав я.
— Ну звісно,— відказав він.— І я хочу зробити вам пропозицію. Я не знаю точно, яка угода була у вас із Хазяїном, але ви мені скажіть, і я накину вам десять відсотків.
— Я не мав підстав нарікати на платню.
— Молодець, Джеку, оце мова білої людини,— сказав він і поважно додав: — Але зрозумійте мене правильно, я знаю, що ви були з Хазяїном отак.— Він підніс догори два гладкі білі лискучі єпископські пальці, немов для благословення.— Отак,— повторив він.— І зрозумійте мене правильно, це не в докір Хазяїнові. Просто я хочу, щоб ви знали, як я вас ціную.
— Дякую,— мовив я досить сухо.
Як видно, аж надто сухо, бо він злегка подався вперед і сказав:
— Джеку, я накину двадцять відсотків.
— Цього недосить,— відповів я.
— Джеку,— сказав він,— ваша правда. Цього недосить. Двадцять п’ять відсотків.
Я похитав головою.
Даффі видимо трохи розгубився, і канапа під ним рипнула, але він миттю опанував себе й усміхнувся.
— Джеку,— мовив він проникливо,— скажіть мені самі, яка сума вас улаштує, і я думаю, ми все залагодимо. Ви тільки скажіть, скільки буде досить.
— Не буде досить,— відказав я.
— Як?