Жінка у білому (на украинском языке)

Я нетерпеливився переглянути метричну книгу, тому не став заохочувати старого, щоб він розводився далі. Я погодився з ним, що й справді ніхто не допоможе зробити лад у ризниці, а тоді запропонував, не гаючись більше, взятися до діла.

— Так, так, беремося за метричні книги, — сказав причетник, дістаючи з кишені невелику в'язку ключів. — За який рік, сер?

Коли ми з Меріан уперше говорили про Лорині заручини, вона була згадала вік сера Персіваля. Тоді йому було сорок п'ять років. Пам'ятаючи, що відтоді, як була про це мова, минуло більше, ніж рік, я порахував і дійшов висновку, що він, очевидно, народився 1804 року, тож я міг сміливо шукати в метричній книзі від цієї дати.

— Я хочу почати з тисяча вісімсот четвертого року, — сказав я.

— А далі, сер? — спитав причетник. — Уперед, до нашого часу, чи назад від того року?

— Назад, починаючи від тисяча вісімсот четвертого.

Він відімкнув одну з шаф, ту саму, де в бічному відділенні висіли стихарі, й дістав величезну книгу в брудній палітурці з коричневої шкіри. Мене вразило, як недбало береглися метричні книги. Дверцята шафи пожолобилися, потріскались від ветхості, а замок був невеличкий і простенький — я міг би легко відкрити шафу з допомогою мого ціпка.

— Хіба можна вважати це за надійне місце для зберігання метричних книг? — запитав я. — Адже ці книги — дуже важливі документи, їх треба зберігати під добротним замком, у сейфі.

— От так дивина! — мовив причетник, закривши книгу, яку тільки-но був розгорнув, і весело ляснувши долонею по палітурці. — Ці ж самі слова говорив мені старий хазяїн багато-багато років тому, коли я був хлопчиськом. «Чом метрична книга (він мав на увазі цю самісіньку книгу), — чом вона не зберігається в сейфі?» Він казав це не раз, повторяв тисячу разів. Був він у ті роки адвокатом, і його обрали на секретаря парафії. Чудовою, щирою людиною був той старий джентльмен, сер, і надзвичайно ретельний. До кінця своїх днів зберігав він копію цієї книги у себе в Нолсбері й час від часу переписував до тієї копії нові записи з оригіналу. Ви не повірите, але певного дня, раз чи двічі на кожні три місяці, він приїжджав сюди верхи на своєму старому біленькому поні, аби на власні очі й власними руками зіставити копію з цим оригіналом. «Звідкіля мені знати, — примовляв він, — звідкіля мені знати, що цієї книги не вкрадуть із ризниці, не знищать? Чом книгу не тримають у сейфі? Чом я не можу змусити інших бути такими самими ретельними, як і я? Одного чудового дня з цією метричною книгою щось станеться, і тоді збагне парафія, яка цінність ота моя копія». Сказавши це, він, було, понюхає табаки й гордо так подивиться довкола — лорд та й годі! Ні, таких ділових людей, як він, нині вже не знайдеш. Либонь, і в Лондоні не знайдеш... То який рік ви сказали, сер? Тисяча вісімсот... який?