Політологія: наука про політику
- Автор: Горлач Микола Іванович, Кремень Василь Григорович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-966-364-836-1
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Політологія: наука про політику». Краткое содержание книги:
Підручник написаний на основі класичних джерел і праць відомих сучасних зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, філософів.
Врахований досвід вивчення науки про політику у вищих навчальних закладах США, Англії, Німеччини, Росії, України.
Розраховано для викладачів і студентів вищих навчальних закладів.
Головною політичною та моральною цінністю суспільства, підкреслював Михайло Грушевський, виступає свобода, держава повинна «стати палдіумом демократичних свобод», покликана стверджувати й захищати цінності: співробітництво, єдність, колективізм (громада), людську солідарність. Серед українських політичних діячів особливою популярністю користувалася ідея поєднання демократичних основ зі свободою громадян, превалювала орієнтація на досягнення суспільної згоди. Про це, зокрема, пише Михайло Драгоманов у праці «Старі хартії вільності. Історичні нариси». В історичних і філософських працях Дмитро Чижевський, говорячи про особливості устрою суспільно-політичного життя в Україні, особливо підкреслює, що в його основі повинні знаходитися такі етичні та соціальні цінності: мир, гармонія, згода, право людини (індивідуума) на «власний індивідуальний етичний шлях».
Винятковий інтерес становлять і судження видатних представників української політичної думки про зовнішньополітичні завдання України, її політику у ставленні до інших націй та народів. I тут на перше місце висувалася проблема свободи, добровільного співробітництва, взаємоповаги. Типове зауваження Михайла Грушевського: повнота «національного життя, якого домагаємось для українського народу», — ані в якій мірі не означає обмеження прав всіх етносів, які живуть в Україні, на «вільний розвиток своєї культурної та національної стихії».
Окремою особливістю політичної етики є її орієнтація на вчасне виявлення конфліктних ситуацій, з’ясування політичних і моральних мотивів дії конфронтуючих сторін, спроможності, бажання, готовності йти на угоду, керуючись правилом: з будь-якого конфлікту виходити «з гідністю». Сучасна політична етика — це наука та мистецтво вирішення конфліктних суперечностей, досягнення суспільної згоди за рахунок використання прийомів і засобів компромісного порядку. В суспільній свідомості спостерігаються істотні посування в розумінні компромісу. Розповсюдження в нещодавніх минулих оцінках компромісу як данини безпринципності змінюється визнанням значимості компромісу як ефективної форми досягнення згоди конфронтуючими сторонами. Вимогою політичної етики виступає обов’язкове врахування того, що будь-яка форма компромісу не може забезпечити повної згоди сторін, створити оптимістичну ситуацію, що характеризується відомою формулою Вільфредо Парето: «Ніхто не програє, але хтось ще й виграє». Але вона може забезпечити «згоду незгодних», дати суспільству можливість пошуку нових шляхів вирішення конфліктних ситуацій.
Теоретичний і практичний інструментальний арсенал політичної етики поповнився новою системою розв’язання конфліктних ситуацій — етикою ненасильницьких дій. На думку американського вченого Девіда Шарпа, автора книги «Політика ненасильницьких дій», науці відомі 198 засобів ненасильницького розв’язування політичних проблем — засоби ненасильницького протесту та переконання, засоби відмови від соціального, економічного та політичного співробітництва, засоби ненасильницького втручання. Сучасний політик зобов’язаний володіти прийомами «політичних технологій».
Політична етика не вирішує проблему зла як таку. Сучасний політик не може ігнорувати тієї обставини, що відступ на користь одного, як правило, пов’язаний із втратами для іншого. Парадоксальність ситуації діалектики добра і зла політолог Олександр Денисов пояснює тим, що «політик діє морально, якщо добро від його вчинків перевищує зло. А взагалі не творити зла просто не можна, потрібно жертвувати одними частинами добра заради інших».
Сучасна політологічна думка, відбиваючи об’єктивний «новий порядок речей в суспільстві», що змінюється, перетворення кризових факторів у постійні супутники суспільства, легалізацію конфліктів як необхідного елемента соціальної динаміки, значне звуження сфери дії державного впливу, пропонує нетрадиційне тлумачення традиційних проблем політичної доцільності та морального зла, розглядаючи явища, які раніше оцінювалися як «несправедливі», аномальні, що відхиляються у вигляді «нових реальностей», вимагають для свого пояснення інших понятійних схем. Однак і ця обставина не знімає проблеми співвідношення політики та моралі, займає помітне місце в популярних політичних концепціях: держава політичного реалізму, легітимна держава, справедлива держава та ін. Якщо теоретики держави політичного «реалізму» наполягають на тому, що влада регулює діяльність винятково «логікою панування», тому не визнає жодних етичних обмежень, хоча із міркувань політичної стратегії не відмовляє у визнанні тих моральних норм, що міцно укорінились в суспільній свідомості, концепція ж «легітимної держави», навпаки, ґрунтується на визнанні вирішальної ролі моральних нормативів у політичній діяльності. На думку італійського політолога Христофора Карраседо, відокремлювальною парадигмою «легітимної держави» виступає прагнення до оптимального поєднання державної влади з індивідуальною та громадянською свободою. В праці «Парадигма легітимної держави» Христофор Карраседо підкреслює, що держава виступає охоронцем суспільного інтересу, гарантом прав людини. Легітимна держава допускає демократичний порядок, вимагає обов’язкової участі громадян у формуванні суспільної думки та в прийнятті відповідальних політичних рішень.