Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Ершунь, завершивши прибирати пліт, також присів відпочити. Ян Ке ж у цей час найбільше турбувався про ті два лебединих яйця. Якщо лебедиха залишилася жива, слід неодмінно повернути їх у гніздо, щоб на світ могли з’явитися двоє маленьких пташенят і полетіти за своєю мамою високо і далеко — аж до Сибіру.
Із вимушеною посмішкою на обличчі, Ян Ке сказав до начальника Вана:
— А ви непрості! Після цього потрібно буде у вас повчитися майстерності!
Начальник Ван самовдоволено засміявся:
— Щось інше ми не вміємо робити, а от ловити птахів, байбаків, ставити капкани на вовків, збирати лікарські рослини й гриби — це ми можемо, у цьому ми — знавці. Усі ці іграшки у нас удома завжди були, але згодом все більше ставало китайців, які проривалися крізь свої застави на сході й приходили на луки, тож землі вже не вистачало і вся дичина була з’їдена вами, китайцями. Однак, на щастя, ми своїх здібностей не забули й вимушені були знову повернутися в степ, щоб здобути собі миску їжі. Ми хоча й говоримо, що монголи, однак жити не вдома важко. От ви, молоді інтелігенти, приїхали з Пекіна й маєте місцеву прописку, тож надалі повинні говорити трохи більше приємних слів про нас, заробітчан, щоб місцеві монголи не виганяли нас, адже вас вони послухають. Якщо ти погодишся, я навчу тебе кількох прийомів і гарантую, що за рік ти зможеш заробити до тисячі юанів.
— Ну тоді я матиму вас за вчителя, — відповів Ян Ке.
Начальник Ван присунувся трохи до Яна й сказав:
— Я чув, у вас і в юртах скотарів залишилося чимало баранячого лою, чи не можеш ти роздобути трохи для мене? Нас сорок-п’ятдесят чоловік, ми цілими днями виконуємо важку роботу, а їмо крупу, що вдається роздобути на чорному ринку за дуже високу ціну, та дику зелень — усе пісне, сала в нас у животі давно вже не було. А ви баранячим лоєм ліхтарі підпалюєте — тільки даром псуєте таку гарну річ! То, може, продаси мені подешевше трохи баранячого лою?
— Запросто, — засміявся Ян Ке. — У нас у юрті є ще дві бляшанки баранячого лою. А мені дуже подобаються ці два лебединих яйця, вони такі гарні! Давай так — я обміняю півбляшанки баранячого лою на ці два яйця, годиться?
— Годиться! — вигукнув Лао Ван. — Це — те саме, що я з’їм менше на п’ять-шість качиних яєць. Забирай!
Ян Ке поспішив скинути з себе куртку й обережно завернути в неї лебедині яйця, говорячи Лао Вану:
— Завтра я принесу вам баранячого лою.
— Ви, пекінці, якщо скажете — зробите, я тобі довіряю, — відказав йому Лао Ван.
Ян Ке, перевівши подих, додав:
— Зараз ще рано, тож я позичу ваш пліт, щоб поплисти до лебединого гнізда подивитися… Ти щойно казав, що лебедине гніздо заввишки буде на зріст людини, щось я не вірю цьому, поки на власні очі не побачу.
Начальник Лао Ван кинув погляд на Янового коня й сказав:
— Гаразд! Давай так: я позичу тобі плота, а ти позичиш мені коня — мені потрібно цього лебедя перевезти до гуртожитку, а він важкий — майже дорівнює одному барану.
Ян Ке, підводячись, сказав:
— Домовились… Але чекай, ти ще повинен розповісти мені, де те лебедине гніздо.
Начальник Ван також підвівся і, вказуючи на очеретяну затоку, сказав:
— Попливеш на схід, потім повернеш на північ, у тій затоці буде багато очерету, придавленого плотом. Пливи тією водяною доріжкою й обов’язково побачиш. Ти вмієш кермувати плотом?
Ян Ке ступив на пліт, узяв залізну лопату й спробував повеслувати, пліт був стійкий, тож він сказав:
— Я часто веслував на човні в парку Бейхай у Пекіні, я також умію плавати, можу навіть пропливти декілька кілометрів і не захлинуся.
Начальник Ван ще його попередив:
— Коли повернешся, добре прив’яжи плота на цьому ж місці, — договоривши, він поклав мертвого лебедя на сідло, а сам сів на круп коня і повільно поїхав до будівельного майданчика. Ершунь із мискою в руках поспішив за ним.