Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

Оповідали, що у ті роки Австрійський Пірат був головним героєм кримінальних хронік всієї європейської преси. Окремі газети потрапляли в село і одразу ставали предметом неабиякої гордості для нашої колоритної сімейки. Баба, не в силах погамувати піднесення, кожному зустрічному тикала під ніс новинки із світлинами щасливого вуйка.

— Таким би ганьбитися! — пораз совістив Фіскарошку сват Наполійон.

— Не ганьбитися, а хвалитися! — відповідала баба. — Перебачте, сватику, айбо хто би був знав про наше задрипаноє село у великому світі, коби не Андрійко і наш славний рід?

— Так, так, Марьо, ви дуже славного роду, лем псячого ходу, — підтверджував дід Наполійон.

— Ви міркуйте, свате, айбо можуть прийти часи, що нашому Андрійкові ще й пам’ятник у селі поставлять, — пророче резюмувала Фіскарошка.

Неймовірно, але баба не так вже й далеко була від істини.

Як і ведеться в історії, всі геніальні таланти рано чи пізно перехитрюють самі себе. Ця гірка доля не оминула і нашого знаменитого вуєчка. Наприкінці війни Австрійський Пірат повернувся неспогадано додому, як він казав, «малінько руки відмочити», і тут його сита доля втратила пильність і звела з неперевершеною сільською красунею і блудницею Анцею Гатьошкою — тою самою, що згодом стане Джульєттою і Дездемоною водночас для великомученика пана Фийси. Яке їхало, таке здибало, тобто, Пірат і Гатьошка, за кількадень профітькали у мукачівських ресторанах гроші, а далі взялися чухати одне місце, — що маємо чинити? Звісно, це питання не довго мучило Австрійського Пірата. Викравши у якогось із мукачівських достойників автомобіля, вуйко дався до Ужгорода «ревізувати» один із банків. Завбачливо поставивши машину у глухому провулку, Пірат досить блискавично й успішно провів фінансову операцію. Далі спокійно із повним мішком грошей прийшов у провулок, де його мала чекати машина! Але!.. О, громи небесні! Машини на місці не виявилося! За той час, доки наші вуєчко конфісковували гроші, безсовісні злодії свиснули його машину.

На чому ж він тепер добереться до Мукачева, та ще й з мішком грошей?!

Годі втямити, що вплинуло на завжди холодний і меркантильний розсудок мого знаменитого родака — наближення кінця другої світової, наслідки багатоденного запою чи негативна біоенергетика Анці Гатьошки… Але йому нічого ліпшого не дуркнуло у голову, як притьмом кинутися у поліцію і гнівно заявити, що його обікрали. Піратові вельми поспівчували і одразу попросили показати документи на автомобіль. Це безвинне прохання, наче бочка льодяної води, вмить протверезило Пірата — од несподіванки у нього з рук випав мішок. І банкноти, ласкаво шелестячи, посипалися, постелилися прямо до ніг поліціянта.