Повернення короля [с иллюстрациями]

Однак Араґорн відповів:

– Ні, володарко, не турбуйся про нас! Якщо нам дозволено буде поспати тут цієї ночі, а завтра – поснідати, то ліпшого годі й бажати. Бо виправа моя така нагальна, що завтра з першими сонячними променями ми поїдемо звідсіля.

Еовин усміхнулась і сказала:

– Тоді, володарю, доброта керувала тобою, якщо ти проїхав стільки верст, звернувши зі шляху, щоби тільки принести вісті Еовин і поговорити з нею, нещасною вигнанкою.

– Жоден муж не назвав би таку подорож марною, – відказав Араґорн, – одначе, володарко, я не приїхав би сюди, якби дорога, яка мені судилася, не вела мене до Смурного Капища.

Еовин відповіла так, що стало зрозуміло: його слова її засмутили:

– Тоді, володарю, ти заблукав, адже з Долини Капища на схід чи на південь доріг немає, тож краще тобі вертати туди, звідки ти приїхав.

– Ні, володарко, – відказав Араґорн, – я не заблукав, бо мандрував цією землею ще до того, як народилася ти, щоби прикрасити її. З цієї долини веде одна дорога, і нею я поїду. Завтра я стану на Стежки Мерців.

І Еовин втупилась у нього таким поглядом, ніби ця новина вибила їй землю з-під ніг: обличчя її побіліло, і вона довго не могла вимовити і слова, тож мовчали й усі інші.

– Але ж, Араґорне, хіба твоє завдання – це пошуки смерті? – нарешті озвалась Еовин. – Адже на тій дорозі ти не знайдеш нічого іншого. Живому там не дозволять пройти.

– Мені, можливо, дозволять, – сказав Араґорн, – хай там як, а я принаймні спробую здолати той шлях. З інших мені користі не буде.

– Це – безумство! – скрикнула вона. – Поряд із тобою сидять мужі славні та звитяжні, й ти повинен провадити їх не у морок, а на війну, де кожен воїн дорожчий од золота. Благаю тебе: залишайся, а згодом поїдеш разом із моїм братом, – тоді всі наші серця звеселяться й надія наша засяє ясніше.

– Це не безумство, володарко, – заперечив Араґорн, – я-бо прямую шляхом, який мені вказали. А ті, хто йде разом зі мною, роблять це добровільно. Якщо ж нині комусь із них закортить залишитись, аби поїхати з рогіримами, то він вільний так учинити. А я стану на Стежки Мерців – навіть одинцем, якщо доведеться.